Дисертації | Dissertations

У дисертаційному дослідженні репрезентовано комплекс розвʼязання наукової проблеми та перевірено педагогічні умови формування у майбутніх філологів корейськомовної лінгвосоціокультурної компетентності в говорінні. Досліджено питання формування лінгвосоціокультурної компетентності у контексті науково-методичних аспектів, включаючи структуру, складові та фактори, які впливають на її формування, оскільки розвиток кореїстики спричинив потребу в пошуку ефективних методик навчання корейської мови, труднощами формування корейськомовної лінгвосоціокультутнної компетентності в говорінні, викликаними суттєвими розбіжностями в вербальній та невербальній поведінці українців та корейців, та відсутністю теоретичних досліджень та практичних розробок для формування корейськомовної лінгвосоціокультутнної компетентності в говорінні. Актуальність дослідження визначається необхідністю підготовки компетентних філологів, які на високому рівні володіють екстралінгвістичними знаннями про культуру, побут корейського народу, вміють продукувати монологічні та діалогічні висловлювання, пов'язані з життям, культурою та історією Кореї, зможуть використовувати культурно марковані мовні одиниці та немовні засоби спілкування, зможуть використовувати відповідні мовні та немовні засоби спілкування в комунікативних ситуаціях; суперечностями між здобутками у сфері формування лінгвосоціокультурної компетентності з європейських мов та вербальними й невербальними характеристиками спілкування корейській культурі; між змістом навчальних програм та навчально-методичних матеріалів з корейської мови для навчання майбутніх філологів та їхніми потребами в комунікації; між великою кількістю культурно маркованих ситуацій спілкування та неналежним рівнем корейськомовної лінгвосоціокультурної компетентності в говорінні. Компетентність визначаємо як систему лінгвістичних (культурно маркованих слів та фразеологізмів) та екстралінгвістичних знань (про культуру, побут, реалії), мовленнєвих навичок (адекватного вживання під час говоріння культурно маркованих одиниць) та вмінь продукування монологів та діалогів у певних мовленнєвих ситуаціях з дотриманням норм вербальної та невербальної поведінки носіїв мови залежно від умов соціальної взаємодії, – що формують інтегральну якість особистості, здатну та готову до спілкування з носіями мови. Оскільки лінгвокультурну компетентність розглядаємо як здатність володіти інтегрованим комплексом знань і вмінь лінгвістичного та культурного характеру, то вважаємо, що формування лінгвокультурної компетентності ґрунтується на лінгвокультурологічному підході, що враховує культурні, мовні, соціокультурні аспекти. Аналіз сучасного стану сформованості лінгвокультурної компетентності майбутніх філологів корейської мови виявив необхідність розробки відповідного навчально-методичного супроводу формування компетентності, що досліджується, з урахуванням потреб міжкультурної комунікації, у мовленнєвій поведінці здобувачів вищої освіти виявлено брак знань з досліджуваних аспектів, спостерігалася неадекватність тлумачення культурологічно-маркованих мовних одиниць та відсутність досвіду міжкультурної комунікації, що запобігає коректному розумінню культурологічних особливостей, спричиняє непорозуміння та виникнення конфліктів під час спілкування з носіями іноземної мови. Обгрунтовано та визначено критерії оцінки корейськомовної лінгвосоціокультурної компетентності в говорінні: інформаційна насиченість, правильність вживання культурно маркованих лексичних засобів, відповідність мовлення гонорагічному стилю, адекватність невербальної поведінки в діалогічному мовленні, загальна якість висловлення. Результати експерименту дади можливість описати 11 методичних передумов ефективності впровадження авторської методики: 1) інтегроване формування лінгвосоціокультурної компетентності з говорінням, 2) навчання мови через призму культури, 3) організації навчання на засадах компетентнісного, лінгвосоціокультурного та комунікативно-діяльнісного підходів; 4) використанням методів вправляння та рольової гри; 5) ефективність добору навчального матеріалу; 6) виконання студентами системи вправ і завдань, 7) поєднання в першому циклі (рівень А1) моделей «знизу вгору» та «зверху донизу»; 8) застосування у другому циклі навчання (рівень А2) моделі «зверху донизу»; 9) раціональне планування та організація навчального процесу; 10) застосування в І-ому циклі навчання моделі дискретного формування лінгвосоціокультурної компетентності в монологічному та діалогічному мовленні; 11) застосування в ІІ-ому циклі навчання моделі синкретного формування лінгвосоціокультурної компетентності в монологічному та діалогічному мовленні. Доведено, що формування лінгвосоціокультурної компетентності в говорінні здійснюється в межах монологічного та діалогічного мовлення. Релевантними початковому етапові навчання визначаємо монологи-описи та монологи-розповіді. На початковому етапі навчання корейської мови потрібно розвивати діалогічне мовлення в межах діалогу-розпитування, діалогу-домовленості та етикетного діалогу. Обґрунтовано, що формування лінгвосоціокультурної компетентності в говорінні здійснюється на засадах компетентнісного, лінгвосоціокультурного та комунікативно-діяльнісного підходів, з опорою на такі принципи навчання: міждисциплінарності та інтегративності, поєднання країнознавчого, лінгвокультурного та соціолінгвістичного матеріалу, орієнтації на формування компетентностей, розвитку навчальної автономності, комунікативності, комунікативної спрямованості навчання, ситуативності, взаємодії значення функції і форми мовних одиниць, автентичного характеру навчальних матеріалів, інформаційного розриву, розвитку самосвідомості студента як культурно-історичного суб'єкта, попереднього вивчення соціокультурного контексту функціонування мови, контрастивності. Ключовими методами формування означеної компетентності було визначено вправляння та рольову гру. Основними засобами навчання – аудіовізуальні, тобто відеофонограми та зображувальні матеріали. Встановлено, що для формування лінгвосоціокультурної компетентності в говорінні необхідно дібрати культурно марковані лексичні одиниці, невербальні засоби спілкування, культурно марковані діалоги-зразки та монологи-зразки. Критеріями добору культурно маркованої лексики є критерії культурної маркованості, частотності та достатньої кількості, тематичності, семантичної цінності, сполучуваності, адекватності лексичного матеріалу цілям навчання; критеріями добору невербальних засобів комунікації є критерії культурної спрямованості, функціональності, мовленнєвого етикету, статусу партнерів по спілкуванню. Визначено, що добір монологів-зразків та діалогів-зразків слід здійснювати на основі таких критеріїв: насиченість країнознавчими реаліями, культурно маркованими лексичними одиницями, тематична маркованість, відповідність життєвому і мовленнєвому досвіду студентів, співвіднесеність інформації з рідною лінгвокультурою, автентичності, критерій якості пред’явлення аудіотексту, критерій жанрової і типологічної різноманітності, критерій співвідношення вербального та невербального компонентів діалогу, критерій ситуативності. Розроблено систему вправ і завдань, яка реалізується у два цикли. У першому циклі використовуємо змішану модель «знизу вгору» та «зверху донизу», яка реалізується у шість етапів, метою цього циклу стало формування екстралінгвальних знань, лінгвосоцікультурних лексичних знань та навичок, знань та навичок невербальної поведінки, умінь продукувати культурно марковані міні-діалоги та міні-монологи. У другому циклі було застосовано модель «зверху донизу», що була реалізована чотири етапи. До кожного з етапів було розроблено системи вправ і завдань, що охоплює некомунікативні, умовно-комунікативні та комунікативні вправи й завдання, рецептивні, рецептивно-репродуктивні та продуктивні, з опорами та без опор, з вербальним та невербальним компонентом. Усі компоненти взаємопов'язані та функціонують у 38 тематичних мікромодулях, які містять лінгвальну та екстралінгвальну лінгвосоціокультурну інформацію. На кожен мікромодуль було відведено аудиторні години та години самостійної роботи. Гіпотеза цього дослідження була емпірично підтверджена. Ефективність формування у майбутніх філологів корейськомовної лінгвосоціокультурної компетентності в говорінні буде високою за умови організації навчального процесу на засадах компетентніснісного, лінгвосоціокультурного та комунікативно-діяльнісного підходів, з використанням методів вправляння та рольової гри; застосування монологів-зразків, діалогів-зразків, аудіовізуальних матеріалів, дібраних на основі критеріїв; застосування двоциклічної системи вправ; організації процесу навчання за розробленою моделлю з використанням одного з двох її варіантів. Відповідно до моделі авторської методики, варійованою величиною визначено синкретне / дискретне формування лінгвосоціокультурних навичок та вмінь в монологічному та діалогічному мовленні.

Бенедік Катерина Юріївна. Відтворення ліричного суб’єкта у китайськомовних перекладах творів Лесі Українки: імагологічний аспект. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук (доктора філософії) за спеціальністю 035 «Філологія». – Навчально-науковий інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2026. Творчість Лесі Українки становить одну з найвиразніших вершин української літератури, а її інтерпретація в інших мовах та культурах відкриває нові перспективи для осмислення художнього спадку письменниці. Поширення перекладів у світовому просторі та зростання міжкультурних контактів актуалізують потребу у дослідженні процесу функціонування її творчості поза межами українського контексту. Роботу присвячено комплексному аналізу відтворення ліричного суб’єкта у китайськомовних перекладах творів Лесі Українки в імагологічному вимірі, що дозволяє з’ясувати механізми формування її культурного образу в іншомовному середовищі та простежити закономірності міжкультурної трансформації української поетичної традиції у китайському літературному просторі. Розширення присутності української літератури в Китаї, потреба у системному аналізі рецепції Лесі Українки в китайськомовному культурному полі, а також необхідність дослідити переклад як інструмент культурного трансферу, що формує цілісні або трансформовані уявлення про національну та культурну ідентичність та репрезентацію ліричного суб’єкта оригіналу зумовлюють актуальність роботи. Методологія дослідження ґрунтується на засадах сучасної компаративістики: імагології, рецептивної естетики, інтертекстуального аналізу; а також теорії культурного трансферу, доповнених принципами ґештальт-теорії, що забезпечує можливість розглядати переклад як поліструктурний акт міжкультурної комунікації, у межах якої взаємодіють автор, перекладач та реципієнт. У роботі застосовано історико-літературний, порівняльно-топологічний, контекстуально-інтертекстуальний, семантико-стилістичний і рецептивний методи. Метою дисертаційного дослідження є виявлення специфіки відтворення ліричного суб’єкта у китайськомовних перекладах поетичних, драматичних і прозових творів Лесі Українки, зокрема у рамках імагологічного підходу, та встановлення механізмів формування її культурного образу в рецептивному полі Китаю. Об’єктом є китайськомовні переклади творів Лесі Українки як явище міжкультурної рецепції, предметом – трансформація ліричного суб’єкта, образної системи й національно-культурних смислів у процесі міжкультурної рецепції. У контексті окресленої мети постала проблема реалізувати комплекс взаємопов’язаних завдань, спрямованих на уточнення теоретико-методологічної основи дослідження (Розділ I); реконструкцію входження творчості Лесі Українки в китайський літературний простір та з’ясування культурних чинників формування її рецептивного образу (Розділ II); аналіз імагологічної взаємодії між постатями Лесі Українки та Цю Цзінь і співзвучних образних структур поетичних текстів обох авторок (Розділ II); дослідження корпусу китайськомовних перекладів української письменниці (драми, короткої прози та поезій) з метою аналізу перекладацьких трансформацій та стратегій, способів відтворення ліричного суб’єкта та механізмів передачі національно-специфічних елементів (Розділ III); а також визначення впливу перекладацьких трансформацій на цілісність художнього образу та естетичне сприйняття творів Лесі Українки китайськомовним реципієнтом (Розділ III). Послідовне розв’язання цих завдань дозволило не лише окреслити мультивекторну специфіку рецепції письменниці у китайському культурному просторі, а й сформувати новий підхід до інтерпретації її творів у контексті міжкультурної комунікації. Саме у цьому полягає наукова новизна дослідження, яке вперше пропонує цілісний імагологічний аналіз китайськомовних перекладів творів Лесі Українки, демонструючи, як систематизація стратегій дозволяє виявити глибинні механізми формування образу письменниці в іншомовному рецептивному середовищі. У першому розділі окреслено теоретико-методологічні засади компаративістики як міждисциплінарної галузі, що об’єднує літературознавчі, культурологічні та перекладознавчі підходи. Особливу увагу приділено імагології як інструменту аналізу образів свого й іншого, що формуються у процесі міжкультурної комунікації. Інтертекстуальні, рецептивні та культурно-трансферні моделі та застосування ґештальт-теорії дослідження дозволили вибудувати цілісну методологічну основу для аналізу китайськомовних перекладів Лесі Українки та описати специфіку функціонування ліричного суб’єкта в іншомовному культурному контексті. У другому розділі реконструйовано основні етапи рецепції творчості Лесі Українки в Китаї та простежено формування її імагологічного образу. Продемонстровано, що перші переклади у 1920-х рр. були зумовлені інтересом китайськомовних інтелектуалів до «літератур пригнічених народів» та в контексті «Руху 4-го травня». У другій половині XX ст. рецепція значною мірою здійснювалась крізь призму ідеологічної мотивації та за посередництвом російськомовних підрядників, що сприяло закріпленню образу Лесі Українки як «революціонерки». Наприкінці XIX – поч. XX ст. сформувався новий рецептивний вектор, орієнтований на філософську, інтимну та пейзажну лірику письменниці. Важливим аспектом є паралелі з китайською поетесою Цю Цзінь. У китайському літературному просторі Леся Українка та Цю Цзінь сформували символічно споріднені архетипні образи, повʼязані мотивами жіночої гідності, героїзму, жертовності та боротьби. Порівняння поетичних образів, архетипів і символів обох авторок дозволяє з’ясувати механізми асоціативного зближення та демонструє, як локальні китайські культурні коди впливають на інтерпретацію української письменниці. У третьому розділі здійснено аналіз перекладів драматичної поеми «Вавилонський полон», вибірки поезій і малої прози Лесі Українки китайською мовою, що дозволяє виявити специфіку трансформацій образної системи й ліричного суб’єкта. Переклад Мао Дуня 1921 р. демонструє поєднання мови байхуа з елементами веньяня, для демонстрації підвищеного стилю оригіналу та забезпечення балансу між доступністю тексту для реципієнта та збереженням біблійно-символічної природи оригіналу. Виявлено адаптацію релігійних інтертекстів, контекстуальні заміни фразеологізмів, тенденцію до підсилення мотиву страждання як універсального коду для китайськомовного читача. У поетичних перекладах Ґе Баоцюаня, Лі Хая та Ланя Маня простежено домінування доместикаційних стратегій: запровадження ченʼюїв, китайських культурних алюзій та природних образів, які вводять українську поезію у знайому для цільової авдиторії образну систему. Зафіксовано особливості витворення архетипних образів («біла конвалія», «доля», «рідний дім» тощо), які потребували культурної інтерпретації. Окрім того, досліджено сучасні переклади малої прози у виконанні Чена Мена як перший крок до безпосереднього перекладу з української мови, що висвітлює нові шляхи адаптації і водночас демонструє процес спрощення у тексті перекладу деяких образних структур задля доступності для читача. Результати дослідження демонструють, що переклад творчості Лесі Українки китайською мовою є багатоетапним процесом культурного посередництва, у межах якого художній образ трансформується, адаптується та інтерпретується з урахуванням локальних китайських культурних кодів. Дослідження показує, що імагологічний вимір перекладу є визначальним для аналізу відтворення ліричного суб’єкта творчості української поетеси у китайськомовному просторі (шляхом адаптації символічних структур, інтерпретації архетипів, вибору емоційних домінант і переозвучення культурних кодів). Аналіз рецепції Лесі Українки дозволив окреслити, як змінювався її образ (від політизованого «голосу пригнобленої нації» до складного багатовимірного образу мисткині з глибокою духовно-екзистанційною поетикою). Аналіз перекладів засвідчив закономірності відтворення уявлень про свободу, гідність, внутрішній біль, пейзажну образність та індивідуальний стиль Лесі Українки в китайськомовному культурному середовищі. Дисертація узагальнює етапи рецепції Лесі Українки в Китаї та систематизує перекладацькі стратегії, залучені для адаптації її творів, а також пропонує інтерпретаційну модель, яка дозволяє пояснити, чому ті чи інші образні, ліричні та культурні компоненти її творчості зазнавали певних трансформацій. Застосування комплексного методологічного інструментарію дало змогу простежити, як український текст вступає у взаємодію з китайською літературною традицією, які елементи стають «перекладно-резонансними» у контексті іншої культури, а які потребують адаптації або символічного переосмислення. У підсумку дослідження розкриває переклад як простір міжкультурної зустрічі, у межах якого формується сучасний образ Лесі Українки в Китаї. Образ, який поєднує національну специфіку з універсальними поетичними структурами, інтегруючись у глобальний культурний діалог і засвідчуючи тривалість та гнучкість української літературної традиції. Ключові слова: адаптація, архетип, імагологія, китайська мова, культурна ідентичність, культурний контекст, Леся Українка, літературознавство, літературна традиція, переклад, перекладацькі трансформації, поезія, стратегія перекладу, образ.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 035 – «Філологія» (галузь знань 03 – Гуманітарні науки) – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України, Київ, 2025. Дисертаційна робота присвячена чинникам формування корейського світогляду та їх художньому відображенню в сучасній малій прозі Республіки Корея. Матеріалом дослідження слугувала корейська мала проза другої пол. XX – поч. XXI ст. від так званого «періоду розділеної нації» (분단 문학) до найсучасніших творів. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю осмислення взаємодії традиційних світоглядних та морально-етичних домінант із сучасними соціокультурними змінами другої пол. ХХ – поч. ХХІ ст. у корейській малій прозі. Аналіз цих процесів дозволяє виявити вплив глобалізації на трансформацію корейської національної ідентичності та продемонструвати роль літератури у відображенні суспільних змін. Наукова новизна полягає у тому, що пропонована дисертаційна робота є першим у вітчизняному сходознавстві досвідом комплексного наукового дослідження літератури Республіки Корея другої пол. ХХ – поч. ХХІ ст., а саме: окреслено процес становлення та еволюції малої прози, встановлено ідейно- тематичні та стильові особливості корейської прозової літератури в еволюційному процесі, проаналізовано репрезентативні оповідання та новели письменників Республіки Корея, окремі з них – вперше. Окрім цього, розвинено та структуровано наявні дослідження духовно-моральних засад, світосприйняття та світорозуміння корейців, без яких неможливе розуміння різних проявів корейської культури, у тому числі літератури. У першому розділі «Жанрова парадигма корейської малої прози (діахронічний та синхронічний аспекти)» проведено комплексний аналіз жанровизначальних чинників малої прози у вітчизняному та європейському трактуванні. Окрім цього схарактеризовано теоретичні засади дослідження прози, закладені у працях корейських літературознавців: Хан Синока, Хьон Ґірона, Квон Йонміна, Чо Доніля; окреслено різні погляди на виокремлення тематичних та жанрових видів прози, малих форм зокрема. Також ми виділили основні ідейно-тематичні особливості сучасної прози Республіки Корея, науково осмисливши знакові твори відомих авторів сучасності. У другому розділі «Віддзеркалення національного світогляду в сучасній корейській малій прозі другої пол. ХХ – поч. ХХІ ст.» проаналізовано чинники формування корейського світогляду. Визначено, що корейський світогляд формувався під впливом географічних та історичних умов, релігійного синкретизму (буддизму та шаманізму), засад колективізму. Окремо розглянуто емоційно-світоглядні концепти хан (한, екзистенційний смуток) і чон (정, емоційна прихильність), які глибоко впливають на характер міжособистісних стосунків і художнє зображення людських почуттів у корейській літературі, а також концепцію им-ян (음양), яка відображає принцип гармонійної взаємодії протилежностей у природі та суспільстві, впливаючи на формування корейського світогляду та художніх образів у малій прозі. Проаналізовано також трансформацію традиційних світоглядних категорій у контексті глобалізації, ставлення корейців до мультикультуралізму та нові моделі соціальної взаємодії в літературних творах. У висновку підкреслюється, що корейський світогляд базується на балансі між традицією і відкритістю до нового. У третьому розділі «Морально-етичні домінанти корейського етносу, відображені у корейській малій прозі другої пол. ХХ – поч. ХХІ ст.» досліджено вплив етико-філософського вчення Конфуція, що значною мірою визначило соціальні та морально-етичні орієнтири корейського суспільства. Було детально розглянуто концепцію «трьох принципів взаємин та п’яти чеснот» (삼강오륜), що регулює відносини між владою та громадянами, батьками та дітьми, чоловіками та жінками, а також як такі стосунки та їх переосмислення знайшли відображення у корейській літературі. З приходом індустріалізації відбулись зміни морально-етичних орієнтирів, а найбільш прикметною рисою цього періоду стала втрата цінності індивіда в суспільстві. Персонажі оповідань нерідко розриваються між індивідуальним ідеалом та соціальною реальністю. У розділі увагу також приділено поняттю хьо (효, синівська пошана), ставленню до жінки та комунікативній культурі спілкування, у якій підкреслюється гармонія у стосунках. Окрім цього, у роботі було розглянуто еволюцію проблематики й визначено загальні теми, спільні для творів певних періодів. У зв’язку зі швидкими темпами індустріалізації, модернізації, вестернізації та глобалізації значного поширення набули теми самотності людини, відчуження, втрати моральних орієнтирів. Унаслідок змін у суспільстві послаблюється традиційна жорстка ієрархічна система стосунків, що знаходить відображення у низці творів. Зокрема, це проявляється у зміні сімейних цінностей, зниженні авторитету батька, конфлікті між поколіннями, трансформації ставлення до жінок. Результати дослідження сприяють глибшому розумінню корейської малої прози як відображенню національного світогляду та морально-етичних норм суспільства. Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що викладений матеріал може стати основою для подальших досліджень літературної спадщини Республіки Корея ХХ–ХХІ ст.. До українського наукового обігу залучається аналіз значного корпусу художніх та культурологічних текстів. Дослідження дає багатий фактичний і теоретичний матеріал для подальших наукових розвідок, присвячених творчості окремих корейських авторів і загалом літературного розвитку Республіки Корея. Науково-практичні результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при написанні монографій і статей з історії та критики сучасної корейської літератури, для читання курсу з історії сучасної корейської літератури, а також для дослідження літературних процесів у країнах Сходу загалом, окрім цього для складання курсу лекцій з історії літератур країн Сходу.