Відтворення ліричного суб’єкта у китайськомовних перекладах творів Лесі Українки: імагологічний аспект

Бенедік К. Ю. Відтворення ліричного суб’єкта у китайськомовних перекладах творів Лесі Українки: імагологічний аспект : дис. ... доктора філософії (PhD) : 035 Філологія. Київ, 2026. 201 с.

Бенедік Катерина Юріївна. Відтворення ліричного суб’єкта у китайськомовних перекладах творів Лесі Українки: імагологічний аспект. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук (доктора філософії) за спеціальністю 035 «Філологія». – Навчально-науковий інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2026.
Творчість Лесі Українки становить одну з найвиразніших вершин української літератури, а її інтерпретація в інших мовах та культурах відкриває нові перспективи для осмислення художнього спадку письменниці. Поширення перекладів у світовому просторі та зростання міжкультурних контактів актуалізують потребу у дослідженні процесу функціонування її творчості поза межами українського контексту. Роботу присвячено комплексному аналізу відтворення ліричного суб’єкта у китайськомовних перекладах творів Лесі Українки в імагологічному вимірі, що дозволяє з’ясувати механізми формування її культурного образу в іншомовному середовищі та простежити закономірності міжкультурної трансформації української поетичної традиції у китайському літературному просторі. Розширення присутності української літератури в Китаї, потреба у системному аналізі рецепції Лесі Українки в китайськомовному культурному полі, а також необхідність дослідити переклад як інструмент культурного трансферу, що формує цілісні або трансформовані уявлення про національну та культурну ідентичність та репрезентацію ліричного суб’єкта оригіналу зумовлюють актуальність роботи. Методологія дослідження ґрунтується на засадах сучасної компаративістики: імагології, рецептивної естетики, інтертекстуального аналізу; а також теорії культурного трансферу, доповнених принципами ґештальт-теорії, що забезпечує можливість розглядати переклад як поліструктурний акт міжкультурної комунікації, у межах якої взаємодіють автор, перекладач та реципієнт. У роботі застосовано історико-літературний, порівняльно-топологічний, контекстуально-інтертекстуальний, семантико-стилістичний і рецептивний методи.
Метою дисертаційного дослідження є виявлення специфіки відтворення ліричного суб’єкта у китайськомовних перекладах поетичних, драматичних і прозових творів Лесі Українки, зокрема у рамках імагологічного підходу, та встановлення механізмів формування її культурного образу в рецептивному полі Китаю. Об’єктом є китайськомовні переклади творів Лесі Українки як явище міжкультурної рецепції, предметом – трансформація ліричного суб’єкта, образної системи й національно-культурних смислів у процесі міжкультурної рецепції. У контексті окресленої мети постала проблема реалізувати комплекс взаємопов’язаних завдань, спрямованих на уточнення теоретико-методологічної основи дослідження (Розділ I); реконструкцію входження творчості Лесі Українки в китайський літературний простір та з’ясування культурних чинників формування її рецептивного образу (Розділ II); аналіз імагологічної взаємодії між постатями Лесі Українки та Цю Цзінь і співзвучних образних структур поетичних текстів обох авторок (Розділ II); дослідження корпусу китайськомовних перекладів української письменниці (драми, короткої прози та поезій) з метою аналізу перекладацьких трансформацій та стратегій, способів відтворення ліричного суб’єкта та механізмів передачі національно-специфічних елементів (Розділ III); а також визначення впливу перекладацьких трансформацій на цілісність художнього образу та естетичне сприйняття творів Лесі Українки китайськомовним реципієнтом (Розділ III). Послідовне розв’язання цих завдань дозволило не лише окреслити мультивекторну специфіку рецепції письменниці у китайському культурному просторі, а й сформувати новий підхід до інтерпретації її творів у контексті міжкультурної комунікації. Саме у цьому полягає наукова новизна дослідження, яке вперше пропонує цілісний імагологічний аналіз китайськомовних перекладів творів Лесі Українки, демонструючи, як систематизація стратегій дозволяє виявити глибинні механізми формування образу письменниці в іншомовному рецептивному середовищі.
У першому розділі окреслено теоретико-методологічні засади компаративістики як міждисциплінарної галузі, що об’єднує літературознавчі, культурологічні та перекладознавчі підходи. Особливу увагу приділено імагології як інструменту аналізу образів свого й іншого, що формуються у процесі міжкультурної комунікації. Інтертекстуальні, рецептивні та культурно-трансферні моделі та застосування ґештальт-теорії дослідження дозволили вибудувати цілісну методологічну основу для аналізу китайськомовних перекладів Лесі Українки та описати специфіку функціонування ліричного суб’єкта в іншомовному культурному контексті.
У другому розділі реконструйовано основні етапи рецепції творчості Лесі Українки в Китаї та простежено формування її імагологічного образу. Продемонстровано, що перші переклади у 1920-х рр. були зумовлені інтересом китайськомовних інтелектуалів до «літератур пригнічених народів» та в контексті «Руху 4-го травня». У другій половині XX ст. рецепція значною мірою здійснювалась крізь призму ідеологічної мотивації та за посередництвом російськомовних підрядників, що сприяло закріпленню образу Лесі Українки як «революціонерки». Наприкінці XIX – поч. XX ст. сформувався новий рецептивний вектор, орієнтований на філософську, інтимну та пейзажну лірику письменниці. Важливим аспектом є паралелі з китайською поетесою Цю Цзінь. У китайському літературному просторі Леся Українка та Цю Цзінь сформували символічно споріднені архетипні образи, повʼязані мотивами жіночої гідності, героїзму, жертовності та боротьби. Порівняння поетичних образів, архетипів і символів обох авторок дозволяє з’ясувати механізми асоціативного зближення та демонструє, як локальні китайські культурні коди впливають на інтерпретацію української письменниці.
У третьому розділі здійснено аналіз перекладів драматичної поеми «Вавилонський полон», вибірки поезій і малої прози Лесі Українки китайською мовою, що дозволяє виявити специфіку трансформацій образної системи й ліричного суб’єкта. Переклад Мао Дуня 1921 р. демонструє поєднання мови байхуа з елементами веньяня, для демонстрації підвищеного стилю оригіналу та забезпечення балансу між доступністю тексту для реципієнта та збереженням біблійно-символічної природи оригіналу. Виявлено адаптацію релігійних інтертекстів, контекстуальні заміни фразеологізмів, тенденцію до підсилення мотиву страждання як універсального коду для китайськомовного читача. У поетичних перекладах Ґе Баоцюаня, Лі Хая та Ланя Маня простежено домінування доместикаційних стратегій: запровадження ченʼюїв, китайських культурних алюзій та природних образів, які вводять українську поезію у знайому для цільової авдиторії образну систему. Зафіксовано особливості витворення архетипних образів («біла конвалія», «доля», «рідний дім» тощо), які потребували культурної інтерпретації. Окрім того, досліджено сучасні переклади малої прози у виконанні Чена Мена як перший крок до безпосереднього перекладу з української мови, що висвітлює нові шляхи адаптації і водночас демонструє процес спрощення у тексті перекладу деяких образних структур задля доступності для читача.
Результати дослідження демонструють, що переклад творчості Лесі Українки китайською мовою є багатоетапним процесом культурного посередництва, у межах якого художній образ трансформується, адаптується та інтерпретується з урахуванням локальних китайських культурних кодів. Дослідження показує, що імагологічний вимір перекладу є визначальним для аналізу відтворення ліричного суб’єкта творчості української поетеси у китайськомовному просторі (шляхом адаптації символічних структур, інтерпретації архетипів, вибору емоційних домінант і переозвучення культурних кодів). Аналіз рецепції Лесі Українки дозволив окреслити, як змінювався її образ (від політизованого «голосу пригнобленої нації» до складного багатовимірного образу мисткині з глибокою духовно-екзистанційною поетикою). Аналіз перекладів засвідчив закономірності відтворення уявлень про свободу, гідність, внутрішній біль, пейзажну образність та індивідуальний стиль Лесі Українки в китайськомовному культурному середовищі. Дисертація узагальнює етапи рецепції Лесі Українки в Китаї та систематизує перекладацькі стратегії, залучені для адаптації її творів, а також пропонує інтерпретаційну модель, яка дозволяє пояснити, чому ті чи інші образні, ліричні та культурні компоненти її творчості зазнавали певних трансформацій. Застосування комплексного методологічного інструментарію дало змогу простежити, як український текст вступає у взаємодію з китайською літературною традицією, які елементи стають «перекладно-резонансними» у контексті іншої культури, а які потребують адаптації або символічного переосмислення. У підсумку дослідження розкриває переклад як простір міжкультурної зустрічі, у межах якого формується сучасний образ Лесі Українки в Китаї. Образ, який поєднує національну специфіку з універсальними поетичними структурами, інтегруючись у глобальний культурний діалог і засвідчуючи тривалість та гнучкість української літературної традиції.
Ключові слова: адаптація, архетип, імагологія, китайська мова, культурна ідентичність, культурний контекст, Леся Українка, літературознавство, літературна традиція, переклад, перекладацькі трансформації, поезія, стратегія перекладу, образ.