Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. Вип. 2 (38)

Увагу приділено створенню в Навчально-науковому інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Навчально-наукової лабораторії народної творчості "Світлиця" як нової платформи для збереження, популяризації та наукового вивчення нематеріальної культурної спадщини України. Цей осередок у співпраці з кафедрою фольклористики та Центром фольклору та етнографії має стати платформою для проведення фахових семінарів, майстер-класів, лекцій, експозицій, презентацій польових етнографічних матеріалів, зустрічей із носіями традицій, а також практичних занять зі студентами університету. У статті презентовано історію створення лабораторії народної творчості "Світлиця", проаналізовано зміст етнографічної колекції, подарованої Університету, структуру експозиції, а також практичне значення зібраних артефактів у підготовці фахівців-фольклористів та етнокультурологів. Особливу увагу приділено музейній збірці традиційних жіночих строїв з різних етнографічних регіонів України, колекції предметів традиційного побуту та сучасної аматорської творчості, матеріальним свідченням побутування народнопісенної традиції – аудіо- та відеофондам телепроєкту "Фольк-music", наголошено на важливості фахової експертизи, цифрового збереження фольклорного спадку. Проаналізовано дидактичний потенціал зібраних артефактів у контексті викладання фахових навчальних дисциплін освітніх програм, пов'язаних із вивченням матеріальної та нематеріальної культурної спадщини. Автори наголошують на інтеграційному потенціалі академічної та прикладної фольклористики у сфері освіти, науки та культурної дипломатії особливо в період російсько-української війни та на ролі співпраці університетської спільноти з носіями традиційної культури, меценатами та ентузіастами у справі збереження національної ідентичності в умовах сучасних гуманітарних викликів.

У статті представлено комплексний аналіз наукової, музейної та педагогічної діяльності Олексія Леонтійовича Долі (1964–2017) – Заслуженого працівника культури України, директора Центру фольклору та етнографії КНУ імені Тараса Шевченка, одного із провідних представників київської фольклористичної школи. Розглянуто його підходи до польових досліджень, які відзначалися глибокою контекстуалізацією текстів, детальною фіксацією "речового коду" обрядових практик (зокрема весілля в с. Плішивець, 1984 р.), а також міждисциплінарністю – поєднанням етнографії, фольклористики, культурології та музеєзнавства. Особливу увагу приділено методам інтерпретації матеріальної культури як важливої стратегії дослідження "речі як тексту", а також формам популяризації народних традицій: створенню першого в Україні каталогу народних майстрів, організації понад ста виставок декоративно‐ужиткового мистецтва, проведенню національних етнофестивалів та інтерактивних музейних проєктів ("Українська традиційна іграшка та лялька", "Благословенна Україна" тощо). Проаналізовано внесок Долі у розви ток дослідження народної лірики та псальм, зокрема зусилля зі збереження і відтворення унікальних зразків поминальних і духовних пісень. Окрема частина статті присвячена педагогічній роботі Долі: навчальні дисципліни "Народні промисли", "Українське декоративно ужиткове мистецтво", польові семінари, які сформували нове покоління фольклористів та культурологів. Окреслено також духовний вимір його діяльності, кульмінацією якого стало прийняття чернецтва з ім'ям Нестор у 2017 р. Завдяки своїй унікальній методології та особистій щирості О. Л. Доля заклав підвалини для сучасного осмислення фольклору як актуальної традиції, що поєднує наукову точність із глибоким почуттям народної душі. Здобутки та досвід ученого залишаються актуальними орієнтирами для подальших міждисциплінарних досліджень і музейно освітніх практик. У науковий обіг уведено деякі матеріали неоприлюдненого особистого архіву ученого, розшифрованого Іриною Барамбою та Яриною Закальською, що зберігається у Центрі фольклору та етнографії КНУ імені Тараса Шевченка.

Вступ. Проаналізовано українські календарно-обрядові пісні зимового циклу, зокрема колядки та щедрівки, що містять мотив "виправа на війну" (також відомий, як "настанови матері"). Основна увага зосереджена на виявленні ареалу їхнього побутування та структурній організації текстів. Актуальність проблеми визначається недостатньою увагою до ареальної типології фольклорних мотивів та сюжетів зимових обрядових пісень та мотиву "виправа на війну" зокрема. Авторка ставить за мету дослідити мотив "виправа на війну" у контексті колядкового і щедрівкового репертуару шляхом аналізу його структурних складників, картографування варіантів текстів, а також визначення географічної специфіки поширення та частотності вживання ключових сюжетних одиниць. Методи. У дослідженні використано порівняльно-типологічний метод для виявлення сталих і варіативних компонентів аналізованого сюжету, а також описовий – для аналізу текстів. Особливе значення в роботі надано ареальному (картографічному) методу. Картографування здійснено з використанням цифрового інструментарію Google Maps (My Maps) шляхом імпорту та обробки даних, попередньо структурованих в електронних таблицях (Microsoft Excel). Такий метод дозволив візуалізувати географічне поширення текстів і сформувати просторово-типологічну модель мотиву "виправа на війну" в українській календарно-обрядовій пісенності зимового циклу. Результати. У результаті опрацювання корпусу опублікованих фольклорних матеріалів – колядок та щедрівок, зафіксованих у різні історичні періоди, було ідентифіковано понад 40 текстових варіантів із мотивом "виправа на війну". Проведений аналіз дозволив виокремити низку повторюваних структурних компонентів, що формують сюжетну модель цього типу. До основних елементів належать: набір на війну, настанови парубку (переважно матері, рідше – батька), порушення отриманих настанов, героїчна поведінка головного персонажа у протистоянні з антагоністом, пропозиція дарів та завершальна частина, що варіюється залежно від того, чи приймає герой винагороду, чи відмовляється від неї. Для картографічного й кількісного аналізу було відібрано найбільш стійкі компоненти: особа наставника (хто дає настанови), антагоніст (особа або образ, якому протистоїть герой), характер запропонованих дарів, а також реакція героя на ці дари. Окремо представлено карту рефренів, які супроводжують ці пісні, з урахуванням їх варіативності. Результати дослідження засвідчили високий ступінь стабільності окремих структурних компонентів аналізованого сюжету. Це підтверджується як статистичними показниками, зокрема частотними діаграмами, так і візуалізацією на картах, що репрезентує просторове поширення окремих елементів сюжету. Висновки. Застосування картографічного методу у процесі дослідження дало змогу візуалізувати ареал побутування календарно-обрядових пісень зимового циклу, що містять мотив "виправа на війну". Результати ареального аналізу свідчать про найбільшу концентрацію відповідних текстів у межах північної та південно-західної діалектних зон України. Особливо щільне зосередження зразків спостерігається на території колишньої Чернігівської губернії, що дає підстави говорити про наявність стійкої регіональної традиції збереження зимового репертуару з цим мотивом.

Вступ. Розглянуто особливості репрезентації концепту ПЕРЕМОГА в українській народній неказковій прозі, визначено його змістові домінанти та роль у формуванні національного характеру. Методи. Застосовано метод контекстуально-семантичного, когнітивно-дискурсивного, інтерпретаційного аналізу та дескриптивно-аналітичний метод. Результати. Проаналізовано концепт ПЕРЕМОГА в українській народній неказковій прозі як ключовий елемент національного світогляду та фольклорної картини світу. Особливу увагу приділено періоду Козаччини – героїчній добі, що залишила глибокий слід в усній народній творчості. Перемога в уявленні українського народу постає не лише як військовий тріумф, а й як прояв моральної сили, кмітливості та вірності ідеалам. Такий підхід дозволяє розглядати перемогу як важливий культурний концепт, укорінений у ментальності українців. Козаки постають не лише як військові захисники, а як моральні авторитети й символи національної гідності. Переможні походи проти татар і турків знайшли яскраве відображення у легендах, переказах, думах і піснях, що сформували окремий героїчний пласт народної творчості. У центрі цих творів – ідея самопожертви заради Батьківщини та героїзація борців за волю народу. Неказкова проза про козаків виконує важливу роль у збереженні історичної пам'яті та формуванні національної свідомості, яка є своєрідною літературною пам'яткою героїчної епохи української історії. Висновки. Концепт ПЕРЕМОГА в українській народній неказковій прозі досліджено як багатозначне явище, що відображає не лише фізичне здолання ворога, але й моральну, духовну та інтелектуальну перевагу героя. Центральною фігурою більшості сюжетів виступає козак – уособлення сили, мужності, винахідливості та відданості Батьківщині. Перемога в народних оповідях має глибоке етичне й патріотичне наповнення, репрезентуючи ідеали справедливості, свободи та національної гідності. Така інтерпретація пов'язана з історичним досвідом українського народу в боротьбі за незалежність. Перемога як культурний концепт виконує важливу світоглядну та виховну функцію, сприяючи формуванню ідеалу героя й утверджуючи міф про незламність і героїзм української нації.