Український психологічний журнал. № 1 (21)

Актуальність дослідження зумовлена потребою виявлення особливостей взаємозв’язку національної ідентичності та уявлень української молоді про майбутнє. Мета статті полягає у висвітленні результатів якісного фокус-групового дослідження особливостей прояву національної ідентифікації в уявленнях молоді про майбутнє. За результатами дослідження встановлено, що національна ідентичність молодих українців формується навколо політичної нації, а не приналежності до етносу. Велике значення у почутті причетності відіграють мова, культура та історія. Українську націю більшість молодих людей характеризують як монолітну, цілісну, згуртовану. Встановлено, що через війну національна ідентичність стала більш яскраво вираженою та прозахідною. Визначено контури можливих сценаріїв розвитку української політичної нації: 1) зростання згуртованості; 2) радикалізація; 3) тяжіння до авторитаризму; 4) успішний демократичний розвиток; 5) ізоляціонізм; 6) боротьба за відновлення незалежності (у випадку військової поразки). Уявленням про власне майбутнє української молоді властива невизначеність через війну. Майбутнє в першу чергу пов’язане з Україною як державою, яка для них є найвищою цінністю. Молодь відчуває проблеми з плануванням майбутнього на нетривалу часову перспективу (до року). Їм набагато легше уявляти його через 5-30 років, що пов’язано з бажанням «пропустити» період війни і уявляти вже щасливий повоєнний час. Однак переважна більшість молодих людей впевнена в собі і вважає, що майбутнє залежить більше від них, ніж від обставин. Майбутнє України в уявленнях молоді пов’язане передусім з відновленням, відбудовою, розвитком, успішними реформами. Наша країна може стати прикладом для інших у відстоюванні незалежності.

Дослідження присвячене вивченню явища інфрагуманізації в контексті російсько-української війни. Інфрагуманізація розглядається як тенденція приписувати меншою мірою вторинні (суто людські) емоції представникам аутгрупи порівняно з інгрупою. Метою роботи є розкриття ролі сприймання українцями стабільності та легітимності статусних відмінностей у прояві інфрагуманізації щодо росіян, а також узагальнення методологічних підходів до вивчення та вимірювання цього феномену. У дослідженні взяли участь 101 український психолог (83,2% жінки; середній вік 35 років). Учасникам пропонувалося оцінити ступінь вираженості первинних та вторинних емоцій у протагоністів (українських та російських психологів) у чотирьох сценаріях, що пов’язані з проведенням тренінгів для українських біженців (ситуації позитивного та негативного зворотного зв’язку від учасників тренінгу). Окремо вимірювалося сприймання стабільності політичного режиму в Росії та легітимності вторгнення РФ в Україну. Для аналізу даних використовувався багатофакторний дисперсійний аналіз та множинна лінійна регресія. Результати підтвердили наявність ефекту інфрагуманізації для негативних емоцій – учасники приписували більше негативних вторинних емоцій українським психологам порівняно з російськими. Регресійний аналіз показав, що сприймання стабільності політичного режиму в Росії негативно пов’язане з рівнем інфрагуманізації (b = -0,20, p < 0,01), тоді як сприймання легітимності вторгнення позитивно пов’язане з інфрагуманізацією (b = 0,16, p < 0,01). Це означає, що учасники, які вважали політичний режим Росії нестабільним і виправдовували вторгнення РФ в Україну, демонстрували вищий рівень інфрагуманізації росіян.

Формування атрибуцій є неуникним психічним явищем та наслідком соціальної перцепції, воно слугує джерелом побудови цілісних суджень про людей та стосунки, особливо у ситуаціях інформаційного дефіциту, створюючи при цьому умови для упереджень та помилок сприймання. Особистісні риси перцепієнта, зокрема когнітивна складність і здатність до саморегуляції, що визначаються менталізаційними здібностями особистості, можуть бути пов’язані з особливостями першого враження, яке він формує про іншу людину. Здібності до вищого розвиненого рівня менталізації формуються у ранньому дитинстві і визначаються якістю стосунків з основним опікуном. Поряд з цим існує вроджений автоматичний рівень менталізації, який базується на рефлекторних реакціях та лежить в основі соціальних упереджень. У статті представлено результати дослідження характеру взаємозвʼязку між вираженістю упередженості та рівнем розвитку менталізаційних здібностей досліджуваних осіб. Досліджувана група перцепієнтів (268 осіб віком від 18 до 80 років, з яких 67 чоловіків і 201 жінка), оцінювала фотографії десяти осіб (5 чоловіків і 5 жінок) та давала відповіді щодо свого першого враження про них. Крім цього вимірювався рівень розвитку менталізації перцепієнтів за допомогою «Опитувальника вимірювання рівня менталізації MZQ». Виявлено, що здатність перцепієнтів до регуляції афекту та їх показники за шкалою режиму психічної еквівалентності пов’язані зі ступенем упередженості в процесі атрибуції. Чим радикальніші судження виносить в процесі атрибуції перцепієнт, тим нижчою є його здатність до регуляції афекту. І навпаки, чим вищою силою спротиву упередженості наділений перцепієнт, тим краще він може регулювати афект.

Стаття присвячена аналізу зв’язку між громадянською ідентичністю та життєстійкістю української студентської молоді. За результатами емпіричного дослідження авторами визначено особливості громадянської самоідентифікації, громадянської компетентності та життєстійкості студентів. Встановлено, що найбільш поширеними типами громадянської ідентичності серед досліджуваних є латентний та спільнотний, менш поширеними, але помітними – інституціально-ігровий та спільнотно-ігровий. Виявлено статистично значущі позитивні кореляції між життєстійкістю та різними аспектами громадянської компетентності, такими як відповідальність, настанови, уміння та навички, участь та знання. Визначено відмінності у проявах громадянської компетентності молоді. Показники за шкалами громадянські настанови, соціальні зв’язки та громадянська участь у студентів, що мають статус тимчасово переміщених осіб, значущо вищі порівняно зі студентами, які перебувають за постійним місцем проживання. Виявлено наявність статистично значущого зв’язку між колективістською спрямованістю та життєстійкістю молоді. Встановлено статистично значущі кореляції між показниками життєстійкості, рівня зрілості та типу громадянської ідентичності. Життєстійкість має позитивні кореляції із зрілістю громадської ідентичності, суб’єктною орієнтацією, концептуальністю, когнітивною, ціннісною та поведінковою залученістю. Визначено, що студенти з спільнотним типом громадянської ідентичності мають значно вищий рівень життєстійкості порівняно зі студентами з латентним типом громадянської ідентичності. Встановлено, що предикторами життєстійкості української студентської молоді виступають: суб’єктна орієнтація, громадянські уміння та навички, колективізм, особистісна компетентність, соціальна відповідальність, а також типи громадянської ідентичності (інституціально-ігровий, латентний, спільнотний, спільнотно-ігровий).

Проведено дослідження впливу стресу війни в Україні на психічне здоров’я українців, які перебувають в Україні чи виїхали за кордон через війну. Психологічний травматизм внаслідок загроз, які приносить війна, проявляється в підвищенні вираженості посттравматичного стресового розладу, так званою «комплексною травмою», депресивними тенденціями, розладами сну тощо. Вибірка емпіричного дослідження склала 338 українців, наявність посттравматичного стресового розладу спостерігалась у 35% цивільних українок та у 12,5% цивільних українців (за результатами онлайн-опитування за допомогою опитувальника «Перелік симптомів ПТСР» (PSL-5). Серед українок, які мають неповнолітніх дітей та перебувають за кордоном, виражені симп томи ПТСР проявляється у 40,5% досліджуваних. Вимірювання рівня депресії за допомогою опитувальника PHQ-9 показало, що більша половина (57,8%) опитаних українок мали депресивну симптоматику не нижче помірної, окрім того 30,1% – помірно важку або важку ви раженість депресії. Серед чоловіків майже третина (32,1%) опитаних мали депресивну симптоматику не нижче помірної, але більш важкі форми траплялись значно рідше, ніж у жінок. Порушення сну не нижче помірного ступеню спостерігалися у 39,5% українок та 28,6% українців. Окрім цього, серед українців та українок, які перебувають за кордоном, показники прояву ПТСР, депресії та порушень сну є значущо вищими, ніж у тих, хто перебуває в Україні. Результати дослідження показують необхідність впровадження програм медико-психологічного та психосоціального підтримуючого та реабілітаційного супроводу, якого потребують мільйони українців.

Особливості емоційної детермінації політичної ідентифікації молоді різних регіонів країни розглянуто у контексті перспектив повоєнної інтеграції. Визначено місце та функції, виокремлено індикатори емоційних репрезентацій політичної ідентичності. Результати емпіричного дослідження, проведеного методом суб’єктивного шкалювання, опрацьовано з використанням методів математичної статистики, у тому числі факторного аналізу. Встановлено, що політична ідентифікація молоді центрального і східного регіонів структурується переживаннями приналежності до країни, її культури і історії; ідентифікація молоді півночі – переживаннями приналежності до культури, здобутків і втрат свого народу; молодь півдня вибудовує свою політичну ідентичність з позитивних настанов на взаємодію з мешканцями інших регіонів; а молодь заходу – з переживання приналежності до регіону. Студентство північного, східного і західного регіонів толерує ідеали соціалізму з вкрапленнями ліберальних ідей. Молоді центру імпонують ліберальні ідеї, що не заважає їй палко прагнути справедливості та рівності. Політичні симпатії респондентів південного регіону амбівалентні. Перспективними для повоєнної інтеграції молодіжної спільноти визначено: суб’єктні настанови; відчуття здатності швидко адаптуватись до життя у будь якому регіоні країни; відсутність упереджень щодо цінностей і ставлень мешканців інших регіонів. Загрози для інтеграційних процесів зумовлені тотальною недовірою до влади і авторитетів, не сприйняттям експертної думки; абсолютизацією цінності особистості («особистість важливіша за державу»); толеруванням ідеалів протилежних ідеологічних концепцій, попри їх несумісність, та упередженим ставленням до симпатиків інших політичних сил.

У статті представлено аналіз результатів дослідження соціальної ідентичності вимушених мігрантів з України. Теоретичний аналіз показав, що соціальна ідентичність розглядається як складне, комплексне явище та є внутрішньою динамічною структурою особистості, що з’являється та функціонує на основі відчуття власної належності до певних соціальних категорій. Дослідження українських вимушених мігрантів виявило, що для опису себе досліджувані вказують сімейні, навчально-професійні ролі, групову приналежність, місцеву ідентичність, а також ознаки комунікативної, діяльнісної та рефлексивної ідентичності. Відсутність перспективної ідентичності та тенденція суттєвого переважання соціальних ролей порівняно із індивідуальними свідчить про виражену тенденцію до самозахисту, про страх саморозкриття, недостатню впевненість. Домінуючою стратегією акультурації виявилась інтеграція. Водночас, досліджувані мають низький рівень задоволеності життям. Вибірка поділялась на адаптованих і неадаптованих осіб. Адаптовані особи вказують переважно свої сімейні, навчально-професійні ролі, групову приналежність; вони відчувають фізичну та соціальну безпеку, позитивніше ставляться до оточуючих, відчувають приналежність до нового суспільства, готові до співпраці з ним та використовують стратегію інтеграції. Неадаптовані особи при описі себе використовують ознаки, які відображають їхні інтереси, захоплення, компетенції і здатності до діяльності; вони значуще більше переживають внутрішню дисгармонію, що доповнюється неможливістю досягти очікувань, пов’язаних із соціальною або професійною позицією, заниженою самооцінкою, відчуттям безперспективності, безпорадності перед життєвими труднощами та використовують стратегію маргіналізації. Спільною тенденцією для досліджуваних двох груп є зв’язок ситуативної ідентичності з низькою вираженістю малоадаптивних стратегій акультурації, таких як сегрегація та маргіналізація.

У статті розглядаються основні напрями започаткування психологічних студій в Університеті св. Володимира, які були презентовані науковою й педагогічною діяльністю викладачів. У своїх лекціях та працях викладачі наголошували, що відповіді на екзистенційні запитання слід шукати в релігійній сфері, позаяк саме релігія дозволяє людині розширювати межі свого «Я», здійснювати прорив до царини Божественного. У їх психологічному доробку звертається увага на внутрішні інтенції, на душевні переживання як внутрішню реальність особистості, завдяки якій формується її «Я». В їхніх працях відстежується надання психічному світу людини самостійного статусу, для якого характерні певні закони; осмислення психологічних ідей та уявлень у житті особистості; дослідження особливостей релігійної свідомості, її значення та вплив на поведінку, вчинки людини; осмислення проблеми душі та її сутнісних характеристик; аналіз проблеми сну та сновидінь. Зазначається, що в Університеті св. Володимира працювали фахівці з широким кругозором. Вони були обізнані з тогочасними досягненнями світової філософії та здійснювали актуальні наукові розвідки у царині психологічної науки. У даному дослідженні реконструюються психологічні здобутки викладачів, у яких поєднуються як богословські, так і релігійно-філософські рефлексії тогочасного наукового та релігійного дискурсу. У них відстежується започаткування ряду психологічних ідей, концептів, уявлень, настанов, практик, що відіграли важливу роль у формуванні як освітнього та наукового простору Університету св. Володимира, так і вітчизняної духовної культури загалом.

У статті представлені результати емпіричного дослідження психологічних особливостей залежності особистості від впливу сучасних інформаційних технологій. Зміст поняття «залежність від впливу сучасних інформаційних технологій» визначено як стан, який характеризується суб’єктивним опосередкуванням діяльності надмірним, активним та довготривалим використанням комп’ютера, що може призвести до втрати контролю над життям, до соціальних, професійних та особистих проблем. Визначено, що цей стан виявляється у різних формах, таких як залежність від інтернету, від відеоігор, від соціальних мереж, смартфонів тощо, та проявляється різними симптомами, такими як занепад у реальному житті, відчуття тривоги та стресу при відсутності доступу до технологій, втрата контролю тощо. Встановлено, що люди з такою залежністю відзначаються змінами у свідомості під впливом інтернету, сприймають його як більш привабливий порівняно з реальним життям та обмежують свою взаємодію, переважно, до спілкування через мережу. Це впливає на тривалість користування, а також різноманітність активності в інтернеті, включаючи сприймання його як проективної реальності та бажання підкорити реальний світ нормам, властивим віртуальному середовищу. Доведено, що їхні особистісні властивості (низька самооцінка, імпульсивність, замкнутість, фрустрованість та ін.) створюють психологічні умови посилення залежності від впливу сучасних інформаційних технологій. Встановлено, що для досліджуваних з високим рівнем залежності характерна висока мотивація використання ІТ-ресурсів, активність в онлайн-спілкуванні, схильність до довготривалої взаємодії в мережевій субкультурі, сприймання інтернету як важливої частини суб’єктивної реальності, обізнаність щодо використання технологій, обмеженість у здатності контролювати емоції, низька самооцінка, імпульсивність, замкнутість, фрустрованість, невпевненість та радикалізм.

Складні життєві ситуації зміщують акцент з творчості на адаптацію, створюють загрозу втрати обдарованості. Обдаровані особи протистоять таким ситуаціям з опорою на особистісні ресурси, що концептуалізовані як психологічна резилентність, життєстійкість, здатність до відновлення, сила его, самоефективність, копінгові стратегії та асертивність. Перші три конструкти є описовими, частково перетинаються за змістом, не вказують на кінцеві джерела та механізми подолання обдарованими несприятливих життєвих ситуацій. Інші чотири — сила его, самоефективність, копінгові стратегії, асертивність — внутрішньо пов’язані із психологічною структурою обдарованості та із засобами протидії перешкодам у реалізації власного потенціалу. Між асертивністю та обдарованістю наявні різнопланові та складні зв’язки. Комунікативну асертивність варто розглядати як інструмент, що використовується обдарованими особами для просування власних досягнень, забезпечення соціального визнання продуктів творчої діяльності. Недостатньо розвинена комунікативна асертивність може перешкоджати суспільному визнанню, що не дозволить вважати особу такою, яка реалізувала власний потенціал, обдарованою. Можна припустити, що комунікативна асертивність має неоднакову вагу в структурі різних типів обдарованості. Іншим аспектом проблеми є особистісна асертивність, що сприяє самостійній ціннісній регуляції діяльності та міжособистісної взаємодії, в яких проявляються, розвиваються та отримують визнання обдарованість і талант. Таким чином, особистісна асертивність надає можливість не маскувати обдарованість та не відмовлятись від її розвитку у несприятливих життєвих ситуаціях.