Українське питання в зовнішній політиці Другої Чехо-Словацької Республіки на зламі 1938–1939 років

Пагіря, О. (2020). Українське питання в зовнішній політиці Другої Чехо-Словацької Республіки на зламі 1938–1939 років. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія, (145), 62–69. https://doi.org/https://doi.org/10.17721/1728-2640.2020.145.11

Розглянуто місце та роль українського питання в зовнішній політиці Другої Чехо-Словацької республіки у постмюнхенський період. Поява цього питання на порядку денному чехословацької дипломатії у 1938–1939 рр. була пов'язана із формуванням автономії Підкарпатської Русі/Карпатської України на сході республіки та жвавим обговоренням у міжнародних колах можливих планів агресії Німеччини у Східній Європі із використанням української карти. На основі невідомих документів з архівів чехословацького МЗС проаналізовано ставлення Праги до перспективи формування "Великої України" на базі Карпатської України. Позиція чехословацького уряду в українському питанні була неоднозначною і визначалася кількома міжнародними факрами: 1) політикою Німеччини, що використовувала українське питання як "розмінну монету" у своїй дипломатії; 2) прагненням Польщі та Угорщини встановити спільний кордон у Карпатах; 3) позицією Румунії як ключового союзника ЧСР, що до певного часу був стратегічно зацікавлений у збереженні сухопутного коридору з Прагою через Підкарпатську Русь; 4) політикою країн Заходу, які в межах політики "умиротворення" прагнули відвернути агресію Гітлера на схід із використанням української карти. Якщо раніше Прага з підозрою ставилася до українського питання як до певної загрози для своєї територіальної цілісності з огляду на чинник Підкарпатської Русі, то в умовах 1939 р. українську карту розглядали вже як можливий порятунок для самої ЧСР. На початку 1939 р. у стінах Чернінського палацу розробляли декілька проєктів, у яких пропонувалося використати українське питання для збереження республіки. Цей план підтримували певні кола британської дипломатії, зацікавлені спрямувати Німеччину на схід, у бік природних ресурсів України. На жаль, цей період був занадто коротким, щоби призвести до появи довготермінових стратегій Праги в українському питанні. Зрештою, Гітлер вирішив інакше розпорядитися долею Карпатської України, віддавши її Угорщині.