АВТОФІКШН ЯК СПОСІБ МЕМОРИЗАЦІЇ ПОДІЙ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

Цимбал, Т. (2024). АВТОФІКШН ЯК СПОСІБ МЕМОРИЗАЦІЇ ПОДІЙ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ. Українознавчий альманах(35), 115–120. https://doi.org/10.17721/2520-2626/2024.35.14

У статті представлено результати дослідження проблеми меморизації подій російсько-української війни, починаючи з 2014 р. і до сьогоднішнього дня. Аналізуються усталені, дієві способи збереження пам‘яті про війну, серед яких – створення цифрових архівів та онлайн платформ, меморіалів, монументів та муралів, документального та художнього кіно, проведення громадських та релігійних ритуалів, фіксування спогадів у блогах та щоденниках, у прозі та поетичних творах тощо. Підкреслюється, що широкі можливості меморизації подій війни відкриває й використання жанру автофікшн в літературі. Відзначається, що він є достатньо популярним у європейській та світовій літературі, однак вітчизняні письменники тільки розпочинають працювати у даному жанрі, як наслідок – літературна критика, загальний гуманітарний дискурс автофікшну в Україні на стадії формування. Стверджується, що твори, написані у жанрі автофікшн, мають як свої переваги, сильні сторони, так і певні проблеми трактування. Наголошуються перспективи, які відкриває досліджуваний жанр як спосіб меморизації подій війни, а саме: можливість презентувати не лише сутність подій, але й передавати глибокі внутрішні переживання героя, бачити війну не лише як зовнішній конфлікт, але і як внутрішній; можливість висвітлювати емоції з високим рівнем автентичності, описуючи травми та осмислюючи їх. Останнє може сприяти подоланню наслідків війни, які на перший погляд можуть здаватися прихованими, позаяк автофікшн є важливим способом трансформації особистого болю в мистецьку форму, що дозволяє не тільки автору, але й читачу знайти шлях до зцілення. З іншого боку зауважується, що автофікшн має й певні обмеження та проблеми у застосуванні, які можуть негативно впливати на ефективність збереження пам‘яті, адже породжує ризики втрати історичної точності через вибірковість висвітлення подій та певні етичні колізії. Підкреслюється необхідність подальшого розвитку жанру, що став важливою практикою, яка дозволяє досліджувати тонкі межі літератури та історичної правди, вигадки та особистого досвіду.