ВИКОРИСТАННЯ СЦЕНІЧНОГО МОВЛЕННЯ У ФОРМУВАННІ МИСТЕЦЬКИХ НАВИЧОК СТУДЕНТІВ

Порядченко, Л., & Демчук, А. (2025). ВИКОРИСТАННЯ СЦЕНІЧНОГО МОВЛЕННЯ У ФОРМУВАННІ МИСТЕЦЬКИХ НАВИЧОК СТУДЕНТІВ. Українознавчий альманах(37), 70–75. https://doi.org/10.17721/2520-2626/2025.37.10

Анотація У статті досліджено роль та значення сценічного мовлення у процесі формування мистецьких навичок студентів творчих спеціальностей. В умовах сучасного мистецького простору, що характеризується високою конкуренцією та вимогою до багатогранності митця, володіння словом набуває першочергового значення. Проаналізовано ключові компоненти сценічного мовлення, такі як дикція, орфоепія, постановка голосу, інтонаційна виразність, та їх вплив на розвиток загальної мистецької культури та професійної компетентності майбутніх митців. Особливу увагу приділено тому, як кожен із цих елементів – від чіткості артикуляції (дикції) до дотримання норм вимови (орфоепії) та багатства тембрально-висотного забарвлення (постановка голосу) – формує не лише звуковий образ, але й стає інструментом передачі найтонших психологічних нюансів. Розглянуто структуру мистецьких навичок та визначено зв'язок між вербальною майстерністю та здатністю до створення цілісного художнього образу. Доведено, що мовленнєва культура є невід’ємною складовою акторської, режисерської чи вокальної майстерності, оскільки саме через слово митець транслює ідейний та емоційний зміст твору, вступаючи у діалог із глядачем. Запропоновано методи та прийоми роботи над сценічним мовленням, спрямовані на вдосконалення дикційно-артикуляційних умінь, розвиток голосових можливостей та інтонаційної гнучкості. Серед них детально проаналізовано комплексні тренінги, що поєднують дихальну гімнастику, вправи на розвиток артикуляційного апарату та роботу з художнім текстом (аналіз дієслів, словесна дія, побудова мовленнєвої партитури). Обґрунтовано педагогічні умови, що сприяють ефективному використанню потенціалу сценічного мовлення у навчальному процесі закладів вищої мистецької освіти. Це включає створення атмосфери творчого пошуку, індивідуалізацію навчання з урахуванням психофізичних особливостей студентів та впровадження міждисциплінарних зв’язків (наприклад, інтеграція сценічного мовлення з пластикою, вокалом та акторською майстерністю). Наголошено на необхідності системного та практико-орієнтованого підходу до викладання дисциплін мовленнєвого циклу для забезпечення високого рівня підготовки фахівців у галузі мистецтва. Такий підхід запобігає механічному засвоєнню технік і спрямовує студента на свідоме оволодіння мовленням як інструментом творчості. Автори підкреслюють, що сценічне мовлення є не лише технічним інструментом, а й основою для розвитку акторської психотехніки, емоційної пам'яті та уяви, що є критично важливими для формування повноцінної творчої особистості. Воно виступає каталізатором для активізації внутрішнього бачення, допомагає "привласнити" текст, зробити думку автора власною, що є фундаментом методу дієвого аналізу. Систематичний підхід до навчання дозволяє студентам оволодіти не лише технікою, а й здатністю до глибокого аналізу тексту, що сприяє створенню переконливих, емоційно насичених образів. У статті робиться висновок, що інвестування часу та зусиль у мовленнєву підготовку студентів творчих спеціальностей прямо корелює з їхньою майбутньою конкурентоспроможністю на ринку праці, гнучкістю у виборі мистецьких засобів та загальним рівнем професіоналізму, дозволяючи випускникам не лише відтворювати, але й творити нові мистецькі сенси.