Свобода совісті: сутність і нові контекстуальні смисли

Нестеров, М. (2023). Свобода совісті: сутність і нові контекстуальні смисли. Софія. Гуманітарно-релігієзнавчий вісник, 2(20), 45–49. https://doi.org/10.17721/sophia.2022.20.10

Розглянуто різні підходи до проблеми свободи совісті. Унаслідок сформованих підходів визначено, що сутність дослідницьких настанов щодо свободи совісті переважно була виражена в моделі відношення "релігійна організація-людина-держава". Провідною її ідеєю можна вважати поєднання двох дискурсивних напрямів осмислення свободи совісті, які безпосередньо пов'язані між собою, – правового та аксіологічного. Крізь призму різноманітних підходів, що співвідносяться з сучасними науковими дискурсами, запропоновано нові контекстуальні реалії, у межах яких свобода совісті змінює смислові нюанси, реалізуючись у просторі релігійної безпеки, у якій уможливлюється вільне сповіду- вання віри кожною людиною у межах свободи функціонування релігійних організацій. Підкреслено, що на сутнісні особливості свободи совісті впливають, по-перше, особисті чинники (світогляд, релігійні традиції тощо); по-друге, конфесійні та міжконфесійні комунікативні практики (як у межах однієї конфесії, так і на міжконфесійному рівні); по-третє, інституційні "зрізи" (взаємодії в процесах інституціалізації), по-четверте, державно-владні повноваження (дотримання законів, урахування міжнародного досвіду, недопущення зловживання релігією тощо). Їх концептуалізація ґрунтується на екзистенційно-правовій домінанті, яка значною мірою визначає зміст та основні структурно-смислові аспекти їх наукового дискурсу. Фактично ствердження й актуалізація цього дискурсу відбулася на основі синтезу вітчизняної релігієзнавчо-правової традиції і загальноєвропейських гуманістично-правових візій. Зроблено висновок, що такий синтез уможливлює осмислення свободи совісті не лише як світоглядної цінності, але і як стратегії імплементації релігійної безпеки, завдяки якій полегшується протистояння зовнішнім і внутрішнім загрозам.