Його Всесвятість Патріарх Варфоломій І про духовні імперативи православного богослов'я

Предко, О. & Шашкова, Л. (2022). Його Всесвятість Патріарх Варфоломій І про духовні імперативи православного богослов'я. Софія. Гуманітарно-релігієзнавчий вісник, 1(19), 33–38. https://doi.org/10.17721/sophia.2022.19.7

З'ясовано, що духовність у православ'ї розуміють діяльнісно, як духовне життя, як досвід церковної спільноти. Причому богословська концепція духовності Патріарха Варфоломія І розгортається на таких рівнях: етимологічний (духовність безпосередньо пов'язана з диханням, з тією якістю людини, без якої неможлива її буттєвість); сенсо-життєвий (контекстуальні смисли, у яких відстежується процес поєднання історії поняття з історією дискурсу, їхнє осмислення та переосмислення у трансцендентному вимірі); практично-духівничий (духовно-проповідницька діяльність, процес морального учіння, організація життя відповідно до "християнської науки життя"). Підкреслено взаємозв'язок духовності й особистості (її складовими є тайна, свобода, стосунок, цілісність). Пріоритетним у структурній ієрархії духовності є моральнісно-етичне начало, яке постає як індикатор, що визначає наповненість соціального й індивідуального буття, оскільки мораль є одним з головних механізмів не тільки регулювання відносин, а й "одухотворення" людини, від якого залежить її певний екзистенційний досвід. Звернено увагу на релігійні практики, зокрема й молитву, її духовні конотації. У стані молитви людина намагається вписати, убудувати себе в неї, добудувати своє "Я" до рівня Іншого, але водночас залишитися собою. Якщо в цьому цілепокладальному процесі вона перестає чути відгук, звернений до її неповторної самості – у цьому випадку молитва втрачає свою діалогічність. Закцентовано, що, за Вселенським Патріархом Варфоломієм, духовність, по-перше, є способом дієвості Бога; по-друге, вона тісно пов'язана з рівнем розвитку душевного життя, культури почуттів; по-третє, духовність визнано цінністтю, що є надбанням духовної свободи, у якій поєднується людське, індивідуально-неповторне з божественним, універсально-загальним; по-четверте, вона є кристалізацією етико-ціннісного ядра й антропологічно-комунікативного смислу тих чи інших релігійних практик; по-п'яте, код духовності пронизує всі сфери людської буттєвості, у яких людина стверджується як екзистенційно, так і персонально.