Дисертації | Dissertations

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню поняття доступу до правосуддя і міжнародних стандартів доступу до правосуддя, проблематиці доступу до кримінального правосуддя в умовах воєнного стану, опрацюванню теоретичних і практичних питань інституту цивільного позивача у кримінальному процесі, механізмів забезпечення відшкодування шкоди у сучасних умовах. У науковій праці на основні аналізу міжнародних та національних стандартів доступу до правосуддя та концепту перехідного правосуддя та за результатами дослідження сформульовано і обґрунтовано необхідність уточнення окремих положень КПК України в цій частині шляхом відмежування поняття “доступу до правосуддя” та “обов’язковості судових рішень”. Доповнено статтею “доступ до правосуддя” у запропонованій законодавчій дефініції. Здобувачкою сформульовано авторське визначення поняття “доступ до правосуддя”. За результатом аналізу системних викликів та перепон інституційного та прикладного характеру в реалізації права доступу до кримінального правосуддя в умовах воєнного стану, обґрунтовано потребу подальших теоретико-правових розвідок, інституційних та законодавчих змін. З’ясовано наукові підходи, теоретичні та практичні проблеми інституту цивільного позивача у кримінальному процесі. Констатовано наявність редукованого законодавчого підходу до правосуб’єктності цивільного позивача. Запропоновано новий підхід до визначення концепції процесуального статусу цивільного позивача, правонаступника цивільного позивача, розширення кола їх процесуальних гарантій та прав для досягнення мети забезпечення доступу до правосуддя та сформульовано пропозиції щодо відповідної редакції статей “цивільній позивач”, “правонаступник цивільного позивача”. Досліджено питання представництва цивільного позивача у кримінальному процесі, його роль та функціональне призначення, а також, повноваження адвоката, законного представника та прокурора як представників цивільного позивача у кримінальному процесі. Сформульовано висновок, що професійна правнича допомога є однією з засад доступу до правосуддя, що потребує подальшого розширення. За результатами дослідження кола процесуальних прав і обов’язків цивільного позивача у кримінальному процесі, а також статистики ухвал судів першої інстанції, аргументовано необхідність нормативної концентрації визначення прав і обов’язків у єдиній статті, на противагу розпорошенню у кримінальному процесуальному законі, запропоновано доповнити КПК України статтею “права і обов’язки цивільного позивача”. Запропоновано конкретизувати права і обов’язки цивільного позивача у кримінальному процесі, шляхом доповнення КПК України відповідною статтею 61-2 “Права і обов’язки цивільного позивача”. Подальший розвиток знайшли пропозиції вчених щодо необхідності розширення процесуальних прав юридичних осіб на отримання відшкодування за завдану немайнову шкоду. А також тези щодо наділення цивільного позивача правом на залучення експерта для доведення цивільного позову. Вперше досліджено особливості нової для теорії кримінального процесуального права особи цивільного позивача, як адміністратор за випуском облігацій. Окреслено специфічні ознаки правосуб’єктності адміністратора за випуском облігацій, проаналізовано процесуальні права та обов’язки з належного підтвердження прав адміністратора на представництво власників облігацій у кримінальному провадженні. Обґрунтовано необхідність розширення права адміністратора за випуском облігацій на відшкодування немайнової шкоди у кримінальному процесі, зокрема, шляхом уточнення діючої редакції ч.4 ст. 61 КПК України. Запропоновано удосконалення кримінального процесуального законодавства та приведення у відповідність інших нормативних актів щодо особи адміністратора за випуском облігацій як цивільного позивача у кримінальному провадженні. Проаналізовано існуючі підходи щодо поняття та порядку відшкодування шкоди у кримінальному процесі, зокрема, цивільний позов, добровільне відшкодування шкоди та відшкодування за рахунок державного бюджету. Досліджено правову природу інституту цивільного позову у кримінальному провадженні, його зміст і форму. Приділена увага питанню подання клопотання про арешт майна цивільним позивачем у кримінальному провадженні, як заходу забезпечення майнового інтересу. Внесено пропозиції з усунення розбіжностей та прогалин норм кримінального процесуального та цивільного процесуального права в частині процесуальних норм, що визначають вимоги до змісту, форми цивільного позову та його доказування. На підставі результатів аналізу судових рішень підтримано пропозиції щодо права цивільного позивача на подання відзиву, заперечення на відзив та інших документів по суті спору у кримінальному провадженні, а також судові рішення, які можуть бути прийняті судом при прийнятті цивільного позову у кримінальному судочинстві до свого провадження та при вирішенні позову по суті. З метою усунення недоліків законодавчої техніки та фактичної прогалини повноважень суду при вирішенні цивільного позову, запропоновано внесення змін до окремих статей КПК, що регулюють питання відшкодування шкоди у кримінальному процесі, а також визначення компетенції суду з винесення ухвали про прийняття цивільного позову до провадження та подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень, а також повноважень суду в підготовчому засіданні. Для дотримання принципу процесуальної економії, обґрунтовано необхідність уточнення процесуальних наслідків неприбуття цивільного позивача та його представника у судове засідання, в якому здійснюється розгляд цивільного позову у кримінальному провадженні. Внесено відповідну редакційну пропозицію. Досліджено міжнародний досвід порядку відшкодування шкоди в умовах збройної агресії. Аргументовано необхідність застосування у практичній площині міжнародних стандартів при розрахунку розміру завданої шкоди. Згруповано та досліджено національні та наднаціональні стратегії відшкодування шкоди, міжнародні компенсаційні механізми відшкодування шкоди, завданої потерпілим особам в умовах воєнного стану. Зроблено висновки щодо можливості їх впровадження відносно України. Проаналізовано нормативну базу щодо запровадження, функціонування реєстрів збитків, та інших інструментів відшкодування шкоди як в межах кримінального процесу України, так і поза ним, з врахуванням міжнародного досвіду сплати репарацій. Підтримано напрацювання та теоретичні підходи щодо запровадження фонду відшкодування шкоди, завданої потерпілим від кримінального правопорушення. Запропоновано розширити форму статистичного звіту щодо виконання судових рішень в частині цивільного позову у кримінальному провадженні з метою функціонального забезпечення фонду відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, як гарантованого державою права на доступ до правосуддя. За результатами системного аналізу норм чинного кримінального процесуального законодавства України, практики національних судів, міжнародних стандартів, та теоретико-правових напрацювань вчених, розроблено пропозиції щодо внесення змін та доповнень до Кримінального процесуального кодексу України, з метою чіткої регламентації та розширення прав цивільного позивача у кримінальному процесі, створення додаткових умов та можливостей доступу до правосуддя, сформульовано низку теоретичних висновків і положень щодо правосуб’єктності та участі цивільного позивача у кримінальному процесі. Ключові слова: доступ до правосуддя, міжнародні стандарти, правосуддя, Європейський суд з прав людини, потерпілий, гарантії прав потерпілих, кримінальне провадження, цивільний позивач у кримінальному процесі, представник у кримінальному провадженні, адміністратор за випуском облігацій, цивільний позов у кримінальному провадженні, моральна шкода, відшкодування шкоди.

Дисертація є комплексним системним дослідженням принципу процесуальної економії у цивільному судочинстві України, зміст якого передбачає реалізацію ряду процесуальних засобів, спрямованих на оптимізацію цивільного з урахуванням досягнень технологічного процесу та сучасних уявлень про ефективність механізму судового захисту прав та інтересів осіб в державі. Предметом авторської уваги стали питання теоретичних передумов формування процесуальної економії як принципу цивільного судочинства в Україні, особливості його реалізації на різних етапах і стадіях цивільного процесу. Проаналізовано витоки ідеї процесуальної економії та чинники її розвитку у вітчизняному цивільному судочинстві. З’ясовано, що як ідея процесуальна економія має глибоке історичне коріння. Вона трансформувалася разом з тим, як у суспільстві еволюціонували уявлення про сенс судового захисту, його доступність і ефективність. Однак, особливого поштовху вона набула на сучасному етапі, який характеризується бурхливим розвитком інформаційних технологій, які сприяли цифровізації правосуддю. Для України вагомим чинником у становленні принципу процесуальної економії став вектор європейської інтеграції України. Саме найкращі європейські практики слугують взірцем для удосконалення положень цивільного процесуального законодавства, які спрямовані на спрощення, здешевлення судових процедур, а також на скорочення строків розгляду справ у суді. На підставі системного аналізу положень Цивільного процесуального Кодексу України, які регламентують такі інститути як письмове провадження, спрощене провадження, врегулювання спору за участі судді, заочний розгляд справи та інші, продемонстровано реалізацію принципу процесуальної економії у цивільному судочинстві. Завдяки цьому також з’ясовано, що цей принцип відзначається оптимальністю, універсальністю та сполучною властивістю, що проявляється у взаємодії з іншими принципами цивільного процесу, охоплюючи всі його стадії. Він взаємодіє та розвиває зміст інших засад цивільного судочинства, що сприяє їх модернізації відповідно до умов і викликів часу. Воєнний стан в Україні диктує умови правового режиму за яких процесуальна економія стає особливо актуальною, загострюючи питання забезпечення доступу до правосуддя. Обґрунтовано, що процесуальна економія полягає у застосуванні судом, учасниками справи встановлених процесуальним законом механізмів і процедур, які сприяють розгляду справ у передбачені законом строки та спрямовані на майнову, темпоральну та емоційну економію процесу. З’ясовано, що як засада цивільного судочинства, яка спрямовує розвиток його інститутів і процедур, процесуальна економія також впливає на конфігурацію судоустрою держави, елементи якого повинні синхронно відображати реалізацію принципу остаточності судового рішення. Водночас, у взаємодії з принципом правової визначеності процесуальна економія вимагає існування сталого та зрозумілого, оптимально необхідного для правозастосування понятійно-категоріального апарату, усунення двозначності у змісті законодавчих термінів, забезпечення їх узгодженості. Досліджено різні форми прояву процесуальної економії під час вирішення цивільної справи у судових інстанціях, які передбачають послідовний цілісний порядок процесуальних дій, спрямований на неупереджене та своєчасне вирішення цивільних прав. У цьому процесі сформульовано ряд теоретичних висновків, які спрямовані на розвиток таких процесуальних інститутів як: процедура врегулювання цивільного спору за участю судді, ключовою ознакою якого є оперативність; інститут заочного розгляду; інститут відповідальності за зловживання процесуальними правами та інші. Продемонстровано дію принципу процесуальної економії у процесі реалізації повноважень суду щодо повернення позовної заяви або залишення її без розгляду; закриття провадження у справі; об’єднання в одне провадження декількох позовних вимог; залучення співучасників і заміни неналежного відповідача; витребування доказів із власної ініціативи у випадку наявності сумнівів у добросовісному виконанні обов’язків учасниками процесу. Відмічено внесок національних судів, діяльність яких не лише втілює у цивільне судочинство усі складові елементи процесуальної економії та відображає необхідність її застосування, а й розвиває його зміст. У рішеннях, постановах та ухвалах місцевих, апеляційних судів, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду неодноразово вказано на доцільності застосування економії процесу для здійснення ефективного захисту порушеного права особи, яка звертається до суду. Ретельно проаналізовано практику застосування економії процесу при здійсненні цивільного судочинства у судах першої, апеляційної інстанції, а також у Верховному Суді. Ураховуючи апріорне твердження про те, що судові процедури повинні бути справедливими, відзначається, що встановлений процесуальним законом порядок розгляду справ супроводжується нормами права, які дозволяють у найкоротші строки відновити порушені права, вплинути на оперативність усього цивільного процесу. Особливу увагу приділено провадженням, які з позиції елементарності процедури, оперативності вирішення спору, фінансової доступності, темпоральної незатратності, які є ідентифікаторами реалізації принципу процесуальної економії в цивільному судочинстві, іменуються як спрощені процедури. Зокрема, досліджено окремі аспекти наказного провадження, спрощеного позовного провадження. Розвинуто думку про безпідставність існування в Цивільному процесуальному кодексі України положень, які передбачають альтернативність у їх застосуванні. Поза авторською увагою не залишилось письмове провадження, яке є формою здійснення цивільного судочинства, що полягає у розгляді та вирішенні судом справи виключно за наявними у ній матеріалами, без проведення судового засідання та за умови, що норм ЦПК України не передбачають повідомлення учасників справи. Обґрунтовано необхідність у цьому питанні уніфікувати положення процесуальних кодексів. У результаті дослідження реалізації принципу процесуальної економії на стадії апеляційного перегляду справи та касаційного оскарження судового рішення з’ясовано, що правила, які регламентують апеляційне провадження, спрямовані на швидкий перегляд оскаржуваного судового рішення без зайвих і обтяжливих процедур. Водночас, існуюча модель касації сама по собі раціоналізує судовий процес загалом, передбачаючи перестороги до безпідставного, невиправданого, надмірного у сенсі повторності оскарження судового рішення, забезпечуючи таким чином його сталість, обов’язковість і законну силу, що сприяє правовій визначеності та ефективності судового захисту в державі. Надано належну оцінку тому факту, що знання усіх висновків Верховного Суду утруднюється відсутністю їх офіційної систематизованої уніфікації, що призводить до порушення права осіб на касаційне оскарження. Якщо право на апеляційне чи касаційне оскарження закріплене у відповідному законі, позбавлення права на оскарження є неприпустимим. У дослідженні приділено належну увагу також сучасним інтеграційним процесам, які відбуваються на міжнародному рівні та сприяють конвергенції правових систем. Запозичення світового досвіду і приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів, дають змогу забезпечити реалізацію проголошених світових правових ідей у площині дотримання найвищих людських цінностей. На завершення дослідження сформульовано висновки, які характеризуються новизною, та мають теоретичне і практичне значення. Серед них – пропозиції, спрямовані на удосконалення норм Цивільного процесуального кодексу України, у контексті реалізації принципу економії процесу.