Принцип процесуальної економії в цивільному судочинстві України

Дисертація є комплексним системним дослідженням принципу процесуальної економії у цивільному судочинстві України, зміст якого передбачає реалізацію ряду процесуальних засобів, спрямованих на оптимізацію цивільного з урахуванням досягнень технологічного процесу та сучасних уявлень про ефективність механізму судового захисту прав та інтересів осіб в державі.
Предметом авторської уваги стали питання теоретичних передумов формування процесуальної економії як принципу цивільного судочинства в Україні, особливості його реалізації на різних етапах і стадіях цивільного процесу.
Проаналізовано витоки ідеї процесуальної економії та чинники її розвитку у вітчизняному цивільному судочинстві. З’ясовано, що як ідея процесуальна економія має глибоке історичне коріння. Вона трансформувалася разом з тим, як у суспільстві еволюціонували уявлення про сенс судового захисту, його доступність і ефективність. Однак, особливого поштовху вона набула на сучасному етапі, який характеризується бурхливим розвитком інформаційних технологій, які сприяли цифровізації правосуддю. Для України вагомим чинником у становленні принципу процесуальної економії став вектор європейської інтеграції України. Саме найкращі європейські практики слугують взірцем для удосконалення положень цивільного процесуального законодавства, які спрямовані на спрощення, здешевлення судових процедур, а також на скорочення строків розгляду справ у суді.
На підставі системного аналізу положень Цивільного процесуального Кодексу України, які регламентують такі інститути як письмове провадження, спрощене провадження, врегулювання спору за участі судді, заочний розгляд справи та інші, продемонстровано реалізацію принципу процесуальної економії у цивільному судочинстві. Завдяки цьому також з’ясовано, що цей принцип відзначається оптимальністю, універсальністю та сполучною властивістю, що проявляється у взаємодії з іншими принципами цивільного процесу, охоплюючи всі його стадії. Він взаємодіє та розвиває зміст інших засад цивільного судочинства, що сприяє їх модернізації відповідно до умов і викликів часу. Воєнний стан в Україні диктує умови правового режиму за яких процесуальна економія стає особливо актуальною, загострюючи питання забезпечення доступу до правосуддя.
Обґрунтовано, що процесуальна економія полягає у застосуванні судом, учасниками справи встановлених процесуальним законом механізмів і процедур, які сприяють розгляду справ у передбачені законом строки та спрямовані на майнову, темпоральну та емоційну економію процесу.
З’ясовано, що як засада цивільного судочинства, яка спрямовує розвиток його інститутів і процедур, процесуальна економія також впливає на конфігурацію судоустрою держави, елементи якого повинні синхронно відображати реалізацію принципу остаточності судового рішення.
Водночас, у взаємодії з принципом правової визначеності процесуальна економія вимагає існування сталого та зрозумілого, оптимально необхідного для правозастосування понятійно-категоріального апарату, усунення двозначності у змісті законодавчих термінів, забезпечення їх узгодженості.
Досліджено різні форми прояву процесуальної економії під час вирішення цивільної справи у судових інстанціях, які передбачають послідовний цілісний порядок процесуальних дій, спрямований на неупереджене та своєчасне вирішення цивільних прав. У цьому процесі сформульовано ряд теоретичних висновків, які спрямовані на розвиток таких процесуальних інститутів як: процедура врегулювання цивільного спору за участю судді, ключовою ознакою якого є оперативність; інститут заочного розгляду; інститут відповідальності за зловживання процесуальними правами та інші.
Продемонстровано дію принципу процесуальної економії у процесі реалізації повноважень суду щодо повернення позовної заяви або залишення її без розгляду; закриття провадження у справі; об’єднання в одне провадження декількох позовних вимог; залучення співучасників і заміни неналежного відповідача; витребування доказів із власної ініціативи у випадку наявності сумнівів у добросовісному виконанні обов’язків учасниками процесу.
Відмічено внесок національних судів, діяльність яких не лише втілює у цивільне судочинство усі складові елементи процесуальної економії та відображає необхідність її застосування, а й розвиває його зміст. У рішеннях, постановах та ухвалах місцевих, апеляційних судів, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду неодноразово вказано на доцільності застосування економії процесу для здійснення ефективного захисту порушеного права особи, яка звертається до суду. Ретельно проаналізовано практику застосування економії процесу при здійсненні цивільного судочинства у судах першої, апеляційної інстанції, а також у Верховному Суді.
Ураховуючи апріорне твердження про те, що судові процедури повинні бути справедливими, відзначається, що встановлений процесуальним законом порядок розгляду справ супроводжується нормами права, які дозволяють у найкоротші строки відновити порушені права, вплинути на оперативність усього цивільного процесу.
Особливу увагу приділено провадженням, які з позиції елементарності процедури, оперативності вирішення спору, фінансової доступності, темпоральної незатратності, які є ідентифікаторами реалізації принципу процесуальної економії в цивільному судочинстві, іменуються як спрощені процедури. Зокрема, досліджено окремі аспекти наказного провадження, спрощеного позовного провадження. Розвинуто думку про безпідставність існування в Цивільному процесуальному кодексі України положень, які передбачають альтернативність у їх застосуванні.
Поза авторською увагою не залишилось письмове провадження, яке є формою здійснення цивільного судочинства, що полягає у розгляді та вирішенні судом справи виключно за наявними у ній матеріалами, без проведення судового засідання та за умови, що норм ЦПК України не передбачають повідомлення учасників справи. Обґрунтовано необхідність у цьому питанні уніфікувати положення процесуальних кодексів.
У результаті дослідження реалізації принципу процесуальної економії на стадії апеляційного перегляду справи та касаційного оскарження судового рішення з’ясовано, що правила, які регламентують апеляційне провадження, спрямовані на швидкий перегляд оскаржуваного судового рішення без зайвих і обтяжливих процедур. Водночас, існуюча модель касації сама по собі раціоналізує судовий процес загалом, передбачаючи перестороги до безпідставного, невиправданого, надмірного у сенсі повторності оскарження судового рішення, забезпечуючи таким чином його сталість, обов’язковість і законну силу, що сприяє правовій визначеності та ефективності судового захисту в державі.
Надано належну оцінку тому факту, що знання усіх висновків Верховного Суду утруднюється відсутністю їх офіційної систематизованої уніфікації, що призводить до порушення права осіб на касаційне оскарження. Якщо право на апеляційне чи касаційне оскарження закріплене у відповідному законі, позбавлення права на оскарження є неприпустимим.
У дослідженні приділено належну увагу також сучасним інтеграційним процесам, які відбуваються на міжнародному рівні та сприяють конвергенції правових систем. Запозичення світового досвіду і приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів, дають змогу забезпечити реалізацію проголошених світових правових ідей у площині дотримання найвищих людських цінностей.
На завершення дослідження сформульовано висновки, які характеризуються новизною, та мають теоретичне і практичне значення. Серед них – пропозиції, спрямовані на удосконалення норм Цивільного процесуального кодексу України, у контексті реалізації принципу економії процесу.

Музичко С.Г. Принцип процесуальної економії у цивільному судочинстві України : дис. ... доктора філософії : 081 Право / наук. кер. О. З. Хотинська-Нор. Київ, 2024. 221 с.