Політологічний вісник. Випуск 94

Проаналізовано філософські засади концепції справедливої війни, що сформувалися в античній думці ще до її кодифікації в середньовічній схоластиці. Автор простежує ґенезу цієї доктрини в працях таких мислителів, як Геракліт, Платон, Арістотель, Ісократ, Полібій та Цицерон, звертаючи особливу увагу на етичні, політичні й метафізичні засновки їхніх міркувань. Вивчення цих джерел дозволяє не лише зрозуміти первинне філософське осмислення збройного конфлікту, а й виявити основи моральної легітимації війни в античному суспільстві. Узагальнено, що антична думка не обмежувалася лише нормативною оцінкою війни, а виводила її зі структури космічного порядку, політичної гармонії або морального обов’язку. Війна у Геракліта постає як рушійна сила оновлення та балансування протилежностей, у Ісократа – як необхідність у разі захисту цивілізаційних цінностей, а у Платона – як зло, що виправдане лише в межах гармонійної держави, коли йдеться про оборону справедливості. Розкрито еволюцію уявлень про моральну виправданість війни: від натурфілософських інтерпретацій досократиків до юридично-етичних формулювань у Цицерона, де справедлива війна має відповідати принципам законності, справедливості та пропорційності. Водночас автор акцентує на культурній специфіці уявлень про війну в межах грецької та римської традицій. Доведено, що античні уявлення про війну містили прообрази пізніших критеріїв jus ad bellum і jus in bello. Зокрема, Арістотель розглядає війну як засіб досягнення евдаймонії, а не самоціль, тоді як Цицерон формулює рамки, в яких війна може бути визнана правомірною згідно з нормами природного права. Виявлено, що античні автори заклали уявлення про моральний обов’язок громадянина у війні, співвідношення права та сили, і межі допустимого насильства. Зокрема, Сократ і Платон підкреслюють значення внутрішньої чесноти та стриманості у веденні війни, тоді як Полібій і Цицерон надають перевагу правовому обґрунтуванню. Узагальнено, що концепція справедливої війни в античності є не лише філософською спадщиною, а й джерелом для сучасної критики імперіалізму, агресії та військової експансії, оскільки містить у собі проекти морального обмеження насильства, які не втратили своєї значущості в XXI столітті.