Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. Вип. 2 (38)

Вступ. Дослідження, проведене на матеріалі художніх творів чеських письменників останніх десятиліть (Ї. Оліч, Г. Павловська, П. Гулова, М. Шефара, О. Севрук та ін.), аналізує стадіальність і динаміку кількісних та якісних змін у характері чесько-українського міжлітературного діалогу сучасності, а також у модальності української імаготеми. Методи. У дослідженні використано історико-літературний, порівняльно-типологічний методи, а також метод структурно-системного аналізу. Результати. Поняття літературної імаготеми, впроваджене у науковий дискурс Ж.М. Мура, є однією з концептуальних категорій сучасної імагології. Вивчення української теми в зарубіжній, зокрема чеській, літературі як імаготеми залишається одним з актуальних напрямів вітчизняної компаративістики. Імагологічна парадигма складників цієї місткої теми осмислюється не лише як сукупність художніх явищ, поєднаних тематичними, топографічними чи регіональними аспектами, але й як інтегрований мистецький соціокультурний дискурс, сфокусований на проблематиці і перспективах діалогу культур в епоху децентрації, глобалізації та зростання транскультурації, з одного боку, і тенденції до локалізації культурного потоку, з іншого; взаємодії національного та універсального в художніх текстах; ролі літератури в інтенсифікації чесько-української екстралітературної взаємодії сьогодення – у площині вертикальних соціальних звʼязків та горизонтальних зовнішньо-політичних зносин. Висновки. У розвитку теми України в чеській художній прозі від кінця ХХ ст. спостерігається виразна стадіальність. Інтерпретація української імаготеми в текстах 1990-х – початку 2000-х років відбувалася здебільшого в колоніальному дискурсі, у системі координат Захід–Схід, Свій–Чужий, в якій Україна тривалий час залишалася негативно маркованим простором Чужості. Перегляд української імаготеми в чеській прозі відбувся в 2010-х роках, з появою на літературній сцені письменників молодшої генерації, у тому числі фахових україністів, а також під впливом політичних та соціокультурних змін у самій Україні. Якісно новий етап в історії чеської україніки розпочався в 2022 р. і перебуває у стадії трансформації. Його принципову рубіжність у контексті розвитку досліджуваної імаготеми засвідчує зміна модальності імагообразів українців (від Чужого до Іншого та Свого), проартикульована зміна імагопозиції, долучення цієї імаготеми у широкий дискурс осмислення історичного досвіду європейських націй та сучасного діалогу культур.

У статті проаналізовано і систематизовано багатогранний науковий доробок професора Євгена Миколайовича Пащенка в різних сферах українсько-хорватських та хорватсько-українських культурно-освітніх та мовно-літературних зв'язків. Констатовано різноаспектність творчої та наукової діяльності вченого, широке коло порушених у його працях проблем мовно-культурного, мовно-літературного характеру в окремі періоди становлення і розвитку двосторонніх контактів, зокрема, у поворотні моменти історії обох країн. Схарактеризовано ініціативнy, організаторську й практичну діяльність Євгена Миколайовича Пащенка в повноцінному утвердженні україністики в Загребському університеті, особливо у створенні та функціонуванні в ньому відділення україністики та кафедри української мови і літератури як дієвих чинників зростання авторитету України на міжнародній арені, розширення функціонування української мови у світі. Висвітлено багаторічну й успішну роботу Євгена Миколайовича Пащенка – ініціатора й одного із засновників проєкту "Ucrainiana Croatiсa", а також його високопрофесійну діяльність як упорядника фундаментальних праць хорватських та українських учених. Звернено особливу увагу на багатий фактичний матеріал, високий рівень, наукову достовірність його власних студій видатних персоналій сербської та хорватської літератур, популяризацію й науковий супровід у рамках проєкту "Шлях по Україні". Уперше в науковий обіг авторами статті уведено вичерпну бібліографію публікацій Євгена Миколайовича Пащенка, що, з одного боку, свідчить про його вагомий внесок у царину двосторонніх українсько-хорватських і хорватсько-українських зв'язків, а з іншого – може слугувати надійним орієнтиром для молодих учених-славістів у їхніх нaукових дослідженнях.