Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. Вип. 2 (38)

Пропонується перша апробація перекладу частини поезій збірки "Тіло" лауреата Державної літературної премії Греції (номінація: поезія) 2020 року, із наведенням вступних зауваг щодо загальних особливостей поетики автора. Стаття та переклад поезії були підготовлені під час проходження редакторсько-перекладацької практики (новогрецька мова) студентами освітньої програми "Новогрецька філологія, англійська мова та переклад" спільно з науковим керівником.

Вступ. У дослідженні розглянуто воєнно-політичний твір Гая Юлія Цезаря "Commentarii de Bello Gallico" як зразок античного пропагандистського дискурсу, у якому протиставлення СВОЇ–ЧУЖІ, побудоване на експлуатації римського metus Gallicus, відіграє надзвичайно важливу роль у поясненні Цезарем причин його воєнних злочинів та у просуванні власних інтересів. Методи. У процесі наукової розвідки застосовано такі методи: описовий, лінгвокультурологічний, функціональний, контекстуального та компонентного аналізів. Результати. Було визначено центральні репрезентанти концептів ЧУЖІ та СВОЇ у дискурсі Цезаря. Виявлено, що для формування негативного образу чужих автор акцентує увагу на надзвичайному фізичному розвитку галлів та германців, протиставляючи їм порівняно невисоких італіків, що сприяє створенню враження неймовірної загрози з боку ворогів і посилює значущість власних здобутків та заслуг Цезаря на посаді намісника Римської провінції. Цезар приписує чужим такі характерні риси, як грубість, варварство, жадібність, запальний характер, нестриманість, морально-ціннісна нестабільність тощо, особливо підкреслюючи їхню войовничість, яка, на противагу войовничості римлян як морально-етичної чесноти, не визнається Цезарем раціональною, а інтерпретується як прагнення війни заради війни. Ця маніпуляція дозволяє Цезарю представити власні об'єктивно необґрунтовані воєнні напади на ворогів як превентивні дії для попередження можливих загроз. Ідея про вищий рівень розвитку римлян порівняно з ворогами, що реалізується в описах позитивного впливу римського способу життя на підкорені племена ворогів та переваг і зисків, що їх отримують ті чужі, які стають для римлян союзниками, подається як доказ правильності будь-яких рішень та дій Цезаря, спрямованих на поширення Римського миру по всій Галлії. Висновки. Аналіз мовних засобів репрезентації та функцій протиставлення СВОЇ–ЧУЖІ у "Commentarii de Bello Gallico" показав, що Цезар не був об'єктивним і повністю чесним у своїй історичній праці. Негативні стереотипи щодо галлів та германців, які існували у свідомості римлян, стали пропагандистським засобом виправдання Цезарем його численних порушень принципів ведення Bellum Justum (справедливої війни), створення образу себе як патріота та рятівника батьківщини від неминучої загрози, маніпулятивного впливу на свідомість римлян з метою формування та посилення почуття страху перед ворогами.

Мета статті – ознайомлення наукових кіл України з перекладом із румунської мови "Історії румунів" Йоана-Аурела Попа, одного з найвидатніших сучасних румунських істориків, ректора Клужського університету імені Бабеша-Бояй (2012–2020), Президента Румунської Академії (з 2018 року). У статті відображено в діахронії внутрішню організацію румунських князівств: інституції та державне життя. Румунський народ займав особливе становище в Центральній та Південно-Східній Європі як єдиний спадкоємець латинської етнолінгвістичної традиції в цьому регіоні, натомість Візантійська імперія успадкувала лише римську політичну й інституційну традицію. Румунські інституції, включаючи державу, були, таким чином, римського та римсько-візантійського походження, перебуваючи під сильним впливом слов'янських зразків (і, меншою мірою, тюркських "імперій", а саме, – печенізько-куманської (половецької)). Ці два елементи – римсько-візантійський та слов'янський – загалом визначали внутрішню організацію румунських князівств. У Трансільванії, де держава та її офіційні інституції перетворилися на нерумунські, була прийнята угорська модель за німецьким зразком, але без повної ліквідації давніх місцевих структур.

Пропонується вперше переклад українською мовою фрагментів із промов "Панегирик" та "Панафінейська промова" афінського оратора Ісократа. Обрані нами уривки, присвячені опису принципів афінської пайдейї для формування ідеальних громадянина та суспільства, висвітлюють роль і значення у цьому філософії та риторики, а також містять критику інших систем виховання (спартанського, перського).