Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. Вип. 2 (38)

Вступ. Мотив впізнавання, позначений Арістотелем у "Поетиці" як ключовий елемент трагедії, відіграє важливу роль у давньогрецькій літературі, зокрема в епічних поемах Гомера та трагедіях Есхіла, Софокла й Евріпіда. Його значення простежується і в сучасних творах, що робить дослідження цього мотиву актуальним для розуміння літературної еволюції. Методи. У дослідженні використано методи компаративного, семантичного і контекстуального аналізу. Компаративний аналіз для зіставлення сцен у Гомера і трагіків, семантичний – для інтерпретації символіки та сюжетної ролі впізнавання, контекстуальний – для встановлення значень окремих слів і уривків. Результати. У статті досліджується мотив впізнавання (ἀναγνώρισις) у давньогрецькій літературі, зокрема у творах Гомера та сценах зустрічі Електри з Орестом у трагедіях Есхіла, Софокла та Евріпіда. Основу теоретичного аналізу становить праця Арістотеля "Поетика", де анагноризис розглядається як ключовий елемент складного сюжету. Арістотель виділяє два типи впізнавання: поєднане з перипетією та без неї. Дослідження пропонує додаткову класифікацію: зовнішнє (впізнання однієї особи іншою) та внутрішнє (усвідомлення фактів про себе). У "Іліаді" мотив впізнавання переважно пов'язаний з явленням богів смертним, де процес впізнання може бути явним або прихованим, але рідко впливає на сюжет. Натомість у "Одіссеї" цей мотив стає ключовим для розвитку подій, наприклад, у сценах впізнавання Одіссея. Особливу увагу приділено сценам зустрічі Електри з Орестом, які демонструють еволюцію мотиву: від символічних, але ірраціональних доказів у Есхіла (пасмо волосся, слід ноги) до більш реалістичних у Софокла (перстень) та критичного переосмислення в Евріпіда (шрам). Результати дослідження підкреслюють багатогранність мотиву, його перехід від декоративного елементу до сюжетотворчого інструменту, а також його актуальність у сучасній літературі. Стаття демонструє, як античні традиції залишаються продуктивними для аналізу художніх творів різних епох. Висновки. Мотив впізнавання нелінійно розвивається від епічної формули до центрального сюжетного механізму, зберігаючи універсальність у сучасній літературі. Дослідження підкреслює значення анагноризису для античної поетики та його адаптацію в новітніх контекстах.