Теоретико-методологічні підходи до вивчення територіальної системи монорозвитку в географічному просторі

Смочко Н.М. Теоретико-методологічні підходи до вивчення територіальної системи монорозвитку в географічному просторі. Географія та туризм. 2020. Вип. 57. С. 26-36.

Метою даної роботи є аналіз сучасних теоретико-методологічних підходів до вивчення територіальних систем монорозвитку в теорії суспільної географії.
Методика. В дослідженні використані загальнонаукові методи, зокрема аналіз, науковий синтез, аналітичний метод, методи порівняння та узагальнення.
Наукова новизна. В статті розкрито традиційні та інноваційні підходи до виявлення та визначення територіальної системи монорозвитку в географічному просторі. При обґрунтуванні застосування підходів нами використано напрацювання вчених географів, що бралися ними до уваги при дослідженні складних систем. Визначено, що провідними і традиційними підходами у суспільно-географічних дослідженнях посідають історико-географічний (ретроспективний) та територіальний (геопросторовий), які доцільно поєднувати з генетичним, за яким усі географічні явища розглядають як процеси, що мають свою ґенезу, динаміку, відмінності, закономірності просторового поширення. Для вивчення процесів системоформування важливе значення має комплексний підхід, що передбачає всебічний аналіз розвитку основних чинників формування сучасних соціально-економічних процесів у регіонах. Системний підхід дозволяє розглядати функціонування і розвиток територіальної моносистеми та її базових типів як систем територіальної організації суспільства на різних ієрархічних рівнях, розкрити їх цілісність і механізми, що забезпечують ефективне управління таким монорозвитком. При цьому нами встановлено, що не всі окреслені підходи складних систем можна використовувати для вивчення моносистем у такому вигляді у якому вони використовувалися раніше. Це пов’язано з тим, що при вивченні систем в ретроспективі застосування підходів було орієнтоване на аналіз структури досліджуваних об’єктів та на різноманітті процесів, які відбувалися між елементами досліджуваних систем. При дослідженні моносистем, дослідника повинно цікавити їх розвиток до біфуркаційних моментів і умови подальшого збереження моносистемності. Це означає, що традиційні підходи, такі як історико-географічний (ретроспективний) та територіальний (геопросторовий) доцільно модифікувати, з метою адаптації для виконання цих завдань. Важливо використовувати й інноваційні підходи: кластерний (формування так званих мережевих структур), біхевіористський (пояснення територіальної ідентичності моносистеми), партисипативний (стратегічне планування територіального розвитку моносистеми). Тільки при поєднанні найрізноманітніших підходів можна буде отримати синергетичний ефект та сформувати синергетичний підхід, який дозволить передбачити додаткові вигоди при дослідженні моносистем і процесів їх функціонування.
Практичне значення. Результати даного дослідження сприяють глибшому суспільно-географічному розумінню процесів монорозвитку, їх генезису, особливостей їх протікання та дають можливість моделювати перспективний розвиток територіальних суспільних систем, досягати очікуваних результатів внаслідок довготривалої трансформації. Вони можуть бути використані для подальшого дослідження моносистем різного ієрархічного рівня, а також для розробки практичних рекомендацій та програм розвитку окремих монотериторій.