Адміністративно-правовий статус Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини: теоретико-правові та праксеологічні аспекти реалізації

Кожем’якіна Т. В. Адміністративно-правовий статус Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини: теоретико-правові та праксеологічні аспекти реалізації : дис. ... доктора філософії : 081 Право. Київ, 2025. 223 с.

Кожем’якіна Т.В. Адміністративно-правовий статус Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини: теоретико-правові та праксеологічні аспекти реалізації. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2025.
Дисертацію присвячено комплексному дослідженню теоретико-правових та праксеологічних аспектів реалізації адміністративно-правового статусу Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини (далі – Уповноважений у справах ЄСПЛ).
На підставі аналізу спеціальної літератури, яка присвячена особливостям функціонування в Україні Уповноваженого у справах ЄСПЛ, були зроблені наступні висновки: 1) адміністративно-правовий статус Уповноваженого у справах ЄСПЛ комплексно в науці адміністративного права не досліджувався; 2) більшість наукових праць, які характеризують особливості функціонування Уповноваженого у справах ЄСПЛ звертають увагу на особливості його участі в процесуальних відносинах, що регламентуються нормами міжнародного права, та питаннях його підпорядкування в системі органів виконавчої влади, чим не обмежується роль і значення даної посади як суб’єкта публічного адміністрування; 3) лише поодинокі публікації присвячені характеристиці посади Уповноваженого у справах ЄСПЛ як політичної посади в системі органів виконавчої влади та особливостям його адміністративно-правового статусу.
Доведено, що система публічно-владних суб’єктів, що забезпечують в Україні захист прав і свобод людини та громадянина, включає до свого складу: 1) суб’єктів, що встановлюють засади захисту прав і свобод людини та громадянина і забезпечують правове регулювання такого захисту; 2) суб’єктів, які з метою захисту прав і свобод особи здійснюють юрисдикційну (правоохоронну) діяльність; 3) суб’єктів, що здійснюють правосуддя; 4) суб’єктів, які здійснюють діяльність щодо запобігання порушень прав і свобод особи; 5) суб’єктів, що здійснюють неюрисдикційну правозахисну діяльність.
Обґрунтовано, що Уповноважений у справах ЄСПЛ відноситься до публічно-владних суб’єктів виконавчої влади, які здійснюють неюрисдикційну правозахисну діяльність. При цьому, в середині системи публічно-владних суб’єктів, що забезпечують в Україні захист прав і свобод людини та громадянина, Уповноважений у справах ЄСПЛ виконує роль «запобіжника», який вмикається у випадку грубих порушень прав і свобод людини та громадянина з боку національних публічно-владних суб’єктів України, ззовні ж системи – Уповноважений у справах ЄСПЛ виконує роль «захисника» держави, а точніше – «захисника» рішень і дій національних органів публічної влади. В той же час, Уповноважений у справах ЄСПЛ відіграє роль «балансу» між рішеннями суб’єктів міжнародного і національного права, адже, з одного боку, у нього виникає необхідність захисту України на засіданнях Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як правової і демократичної держави, а з іншого, у нього є обов’язок забезпечення прав і свобод людини та громадянина в умовах грубих порушень цих прав і свобод у рішеннях та діях публічно-владних суб’єктів національної правової системи.
Доведено, що адміністративно-правове регулювання статусу посадової особи, що займає політичну посаду в системі органів виконавчої влади, потребує подальшого розвитку: 1) відсутність конкурсного відбору при обранні особи на політичну посаду негативно позначається на якості і ефективності кадрів; 2) відсутні ефективні механізми контролю діяльності таких політичних посад як з боку вищестоящих суб’єктів управління, так і з боку громадськості; 3) відсутня юридична відповідальність таких посадовців за неефективну, непрофесійну і, навіть, незаконну діяльність (їх притягують лише до політичної відповідальності); 4) відсутнє загальне визначення політичних посад (політичних службовців), політичної служби та класифікації публічних посад в органах виконавчої влади; 5) діяльність таких посадових осіб регламентується підзаконними актами, які мають суттєві прогалини і недоліки в частині закріплення їх адміністративно-правового статусу.
Обґрунтовано, що посада Уповноваженого у справах ЄСПЛ є політичною посадою у системі органів виконавчої влади, що обов’язково слід відобразити в положеннях національного законодавства. Це підтверджують наступні факти та особливості: а) заступники міністра, до яких весь час прирівнювали посаду Уповноваженого у справах ЄСПЛ, а також посади інших урядових уповноважених є політичними посадами в системі органів виконавчої влади, а тому не бачимо суттєвих перепон для того, щоб визнати політичною і посаду Уповноваженого у справах ЄСПЛ; б) на політичні посади в органах виконавчої влади призначаються не тільки політики та особи, які формують і реалізують державну політику в певній сфері суспільних відносин, а й особи, що здійснюють представницьку функцію держави «Україна», як це робить Уповноважений в ЄСПЛ; в) національне законодавство передбачає особливий порядок призначення на посаду Уповноваженого у справах ЄСПЛ; г) на відміну від інших політичних посад, до посади Уповноваженого у справах ЄСПЛ висуваються вимоги загальної і спеціальної професійної компетентності.
Доведено, що адміністративно-правовий статус Уповноваженого у справах ЄСПЛ – це правовий стан Уповноваженого у справах ЄСПЛ, який розкриває специфіку його положення в суспільстві та системі органів виконавчої влади, а також особливості його участі в різних правовідносинах як суб’єкта публічно-владних повноважень, що займає політичну посаду.
На підставі сучасних підходів до визначення адміністративно-правового статусу суб’єктів публічного адміністрування зроблено висновок, що адміністративно-правовий статус Уповноваженого у справах ЄСПЛ включає наступні структурні елементи: 1) цілі; 2) завдання; 3) функції; 4) права та обов’язки.
Доведено, що гарантії реалізації адміністративно-правового статусу Уповноваженого у справах ЄСПЛ – це передбачені актами національного та європейського законодавства засоби безпосередньої реалізації цілей, завдань, функцій, прав і обов’язків, які закріплені за посадою Уповноваженого у справах ЄСПЛ.
Запропоновано до гарантій реалізації адміністративно-правового статусу Уповноваженого у справах ЄСПЛ відносити: 1) норми адміністративного права, які закріплюють правовий статус Уповноваженого у справах ЄСПЛ; 2) принципи розгляду справи у ЄСПЛ та принципи належного урядування; 3) форми процесуальної діяльності ЄСПЛ та форми процедурної діяльності Уповноваженого у справах ЄСПЛ; 4) правові інститути додаткової юридичної, соціальної чи іншої допомоги та підтримки; 5) інститут перегляду рішення ЄСПЛ.
Встановлено, що до чинників, які ускладнюють визначення ефективності реалізації адміністративно-правового статусу Уповноваженого у справах ЄСПЛ, відносяться наступні: 1) не завжди діяльність Уповноваженого у справах ЄСПЛ може бути виміряна кількісними показниками; 2) якісні показники діяльності даної посадової особи є достатньо суб’єктивними і, відповідно, складними у вимірюванні; 3) змістовно представницька, координаційна діяльності та діяльність щодо інформування європейських структур суттєво різняться між собою, що ускладнює загальну оцінку ефективності діяльності Уповноваженого у справах ЄСПЛ; 4) наявність спільного результату діяльності великого кола публічно-владних суб’єктів, коли зусилля Уповноваженого у справах ЄСПЛ є лише частиною спільних зусиль щодо виконання рішень ЄСПЛ в Україні (особливо, коли мова йде про представницьку і координаційну діяльності).
Запропоновано за джерелом впливу на результати діяльності поділяти фактори ефективності реалізації адміністративно-правового статусу Уповноваженого у справах ЄСПЛ на три групи: 1) зовнішні (наприклад, економічні, політичні, правові чинники); 2) внутрішні (професійний рівень підготовки, кваліфікація, мікроклімат в колективі, психологічний стан тощо); 3) змішані (рівень співпраці міністра та структурних підрозділів Міністерства юстиції України із Уповноваженим у справах ЄСПЛ та його Секретаріатом).
Здійснено аналіз ефективності реалізації адміністративно-правового статусу Уповноваженого у справах ЄСПЛ за трьома методами: 1) за методом єдиного виключення; 2) з використанням кваліметричного методу; 3) через громадські інститути оцінювання. При цьому наголошено, що всі три методи дають лише узагальнені уявлення про ефективність реалізації адміністративно-правового статусу Уповноваженого у справах ЄСПЛ.