Компаративні паремійні одиниці в мовній картині світу українців ХІХ ст.: семантика, структура, регіональні особливості

Бондаренко М. О. Компаративні паремійні одиниці в мовній картині світу українців ХІХ ст.: семантика, структура, регіональні особливості : дис. ... доктора філософії : 035 Філологія. Київ, 2025. 255 с.

Бондаренко М. О. Компаративні паремійні одиниці в мовній картині світу українців ХІХ ст.: семантика, структура, регіональні особливості. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 035 «Філологія». – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Навчально-науковий інститут філології. – Київ, 2025.
Пропонована дисертація – комплексне дослідження місця і ролі компаративних паремій у мовній картині світу українців ХІХ ст. Мета пропонованої роботи полягала в з’ясуванні семантичних, структурних і регіональних мовних особливостей порівняльних паремій, виявленні мовної специфіки експліцитних способів вираження компаративності в аналізованих одиницях, а також у моделюванні онімного простору прислів’їв і приказок, засвідчених у ХІХ ст., та визначенні ролі прецедентних онімів, що входять до складу цих народних висловів. Проведене дослідження дало змогу на паремійному матеріалі розглянути лінгвальну природу категорії компаративності в українській лінгвістиці, визначити й схарактеризувати екстра- та інтралінгвальні чинники, що впливали на процес формування компаративних паремій у мовній картині світу наших предків. Паремії, відповідно до усталеної в мовознавстві думки, витлумачено як здебільшого лаконічні, влучні, вільно відтворювані, часто з дидактичною настановою вислови народного походження, основою для виникнення яких стали суспільно-історичні чи соціально-побутові події, філософські роздуми українців минулого про життя, спроби краще пізнати світ природи тощо. З-поміж основних ознак паремії визначено такі: афористичність, усталеність, відтворюваність, узагальнене значення, повчальність, лаконічність, цілісність значення, відносну стійкість форми тощо. Наукова новизна результатів дослідження полягає у спробі комплексного аналізу компаративних паремій з позицій історичної фразеології, лексикології, а також лінгвокультурології й етнолінгвістики. Уперше в лінгвістиці визначено роль компаративних паремій у мовній практиці українців ХІХ ст., шляхом аналізу структурних, семантичних, регіональних особливостей досліджуваних одиниць реконструйовано окремі фрагменти мовної та концептуальної картин світу наших предків.
Фактичний матеріал дібрано зі збірок паремій «Галицько-руські народні приповідки» (1901–1910) І. Франка та «Українські приказки, прислів’я і таке інше» (1864) М. Номиса, що фіксують одиниці, зібрані й записані на різних територіях України. До джерельної бази залучено також історичні, фразеологічні, паремійні, діалектні та тлумачні словники.
Для всебічного аналізу компаративних паремійних одиниць у мовній картині світу українців ХІХ ст., досягнення поставленої мети й розв’язання відповідних завдань у роботі використано як загальнонаукові (аналіз і синтез, індукція і дедукція, метод порівняння, описовий метод), так і власне лінгвістичні методи й прийоми: зіставний – для виявлення лінгвальної специфіки компаративних паремій, засвідчених у різних регіонах України, а також особливостей способів вираження компаративності в розгляданих одиницях; описовий метод із прийомом внутрішньої інтерпретації, а також системно-класифікаційний метод – для якісної класифікації досліджуваного матеріалу за встановленими параметрами; порівняльно-історичний – для з’ясування походження окремих лексем (здебільшого онімів), які є центральними елементами компаративних паремій; метод кількісного обрахунку – для визначення кількості розгляданих одиниць у межах кожної тематичної групи й підгрупи, а також для виявлення найбільш і найменш продуктивних структурних моделей паремій з компаративною семантикою; метод узагальнення – для систематизації аналізованого матеріалу та формулювання висновків; елементи лінгвокультурологічного й етнолінгвістичного аналізу – для реконструкції важливих фрагментів мовної і концептуальної картин світу українців минулого.
Установлено зміст, обсяг та взаємозв’язок понять паремія, порівняльна конструкція, мовна картина світу, паремійна картина світу в лінгвоукраїністиці. Термін паремійні одиниці проаналізовано крізь призму актуальних і популярних серед мовознавців підходів: семіотико-герменевтичного, лінгвокогнітивного, лінгвоаксіологічного, комунікативно-дискурсивного, лінгвокультурологічного, а також теорії мовленнєвих актів. У пропонованій праці схарактеризовано основні тенденції щодо специфіки тлумачення паремій, зокрема окреслено широке та вузьке трактування цього терміна.
Важливо зазначити, що фразеологію вслід за Л. Булаховським, Л. Скрипник, Т. Космедою, Т. Осіповою, В. Стаховою та ін. розглядаємо широко, зараховуючи паремійні одиниці до фразеологічних з огляду на їхні деякі спільні риси. У межах мовної картини виокремлюємо паремійну картину світу, під якою розуміємо зафіксоване в паремійних одиницях відображення світоглядної парадигми народу, осмислення нашими предками свого місця у світі, зв’язку з природою тощо.
З-поміж компаративних паремій з експліцитним показником – підрядними порівняльними сполучниками – виокремлено структурно цілісні порівняльні конструкції зі сполучниками, що виражають подібність чи повне уподібнення суб’єкта й об’єкта порівняння (як, мов, немов, наче, неначе, неначебто, ніби, нібито, немовби, немовбито та ін.); структурно цілісні порівняльні конструкції зі сполучниками, що виражають перевагу суб’єкта чи об’єкта порівняння, та формами ступенів порівняння прикметників і прислівників (кращий, ніж…; вище, ніж…); одиниці, що мають лише об’єкт порівняння. У процесі дослідження з’ясовано, що в збірках «Українські приказки, прислів’я і таке інше» та «Галицько-руські народні приповідки» зафіксовано 4564 компаративні паремії з експліцитним показником: М. Номис навів 1715 таких одиниць, а І. Франко – 2849. Установлено, що найчастіше компаративні паремії мають такі показники порівняльних відношень: як (jик, єк, ик, яко), мов, неначе, наче. Особливу увагу присвячено паремійним одиницям, що містять давні за походженням показники порівняльних відношень, які в сучасній українській мові не функціюють: мол, аки/ак, коби, або діалектні компаративні сполучники гий, ги, гей, гі, гейби, а також одиницям з двома порівняльними сполучниками, що виступають засобами мовного оформлення компаративної семантики.
Розглядані компаративні паремії класифіковано залежно від семантичних особливостей лексем на позначення об’єктів порівняння на 3 тематичні групи «Природа», «Людина та її побут», «Елементи народно-релігійних вірувань», кожна з яких складається з кількох підгруп. На основі аналізу народних висловів, які входять до названих тематичних груп та їхніх підгруп, схарактеризовано систему народних поглядів і релігійних переконань українців ХІХ ст. З’ясовано, що архаїзми й діалектизми, ужиті у складі прислів’їв і приказок, відбивають особливості окремих фрагментів тогочасної мовної картини світу.
Установлено, що в обох названих збірках засвідчено чимало компаративних паремій, що вживалися локально, суто на теренах відповідно західноукраїнського чи центрально-східноукраїнського регіону, аналогів на інших територіях не мали. Такі одиниці мають місцевий (вузькорегіональний) онімний компонент, який територіально маркує їх, вказує на події, що мали локальний статус, проте були доволі важливими для українців ХІХ ст. Вивчення специфіки українських компаративних паремій дало змогу виокремити два рівні варіативності цих одиниць: локальну варіативність (зміну елементів паремій у межах одного регіону/області/міста/села) і міжрегіональну варіативність (зміну елементів паремій у різних (часто віддалених) регіонах).
На рівні локальної варіативності для паремій зі збірки М. Номиса типовим є уточнення об’єктів порівняння (собака → попова собака, пень → сосновий пень та ін.). Цікаво, що наведено значно менше випадків, які засвідчують протилежний процес – зникнення ад’єктивного компонента в об’єктах порівняння у варіантах паремій (жидівський Гаман → Гамон, турецький святий → святий та ін.). В окремих проаналізованих народних висловах змінено частиномовну належність опорних лексем; деякі паремійні одиниці мають варіативний дієслівний та/або іменниковий складники, а також низку фонетичних і словотвірних варіантів, що безпосередньо передають специфіку народнорозмовного мовлення.
Регіональна варіативність компаративних паремій – колоритне явище, яке дає змогу комплексно простежити динамічні процеси в паремійному корпусі ХІХ ст., а також з’ясувати окремі відмінності в поглядах та уявленнях представників західного та центрально-східного регіонів України.
Особливу увагу звернено на аналіз компаративних паремій з онімним компонентом, що формують цілісний онімний простір. З’ясовано специфіку його структурної організації, виокремлено та розглянуто чотири онімних поля – етнонімне (яке деякі дослідники зараховують до онімних), антропонімне, релігіонімне, топонімне. На найяскравіших прикладах розглянуто особливості прецедентних онімних компонентів, що входять до складу багатьох українських прислів’їв і приказок.
Висновки проведеного дослідження сприяють глибокому розумінню окремих питань історії української мови, історичної фразеології, лінгвокультурології, етнолінгвістики, дозволяють якомога повніше реконструювати національний мовний простір ХІХ ст.