Орфографічні й граматичні норми української редакції церковнослов’янської мови XVII ст. (на матеріалі «Синопсису» 1674 р.)

Хмелевська А. О. Орфографічні й граматичні норми української редакції церковнослов’янської мови XVII ст. (на матеріалі «Синопсису» 1674 р.) : кваліфікаційна робота … «магістр» : 035 Філологія / наук. кер. Г. Наєнко. Київ, 2025. 83 с.

На матеріалі контрольних текстів «Синопсису» (Київ, 1674) проаналізовано основні орфографічні й граматичні норми української редакції церковнослов’янської мови XVII ст., з’ясовано вплив української мови на їх формування, встановлено, що вони не завжди узгоджувалися з нормами тогочасних граматик.
Актуальність роботи зумовлена необхідністю вивчення історії української мови XVII століття — періоду кодифікації її писемних норм та взаємодії з церковнослов’янською традицією. У дослідженні враховано теоретичні роботи, присвячені вивченню української редакції церковнослов’янської мови, здійснено порівняльний аналіз орфографічних і граматичних норм із правилами тогочасних граматик та сучасним українським правописом. У роботі застосовано такі методи дослідження: загальнонаукові — індукція, дедукція, порівняння, аналіз, синтез; лінгвістичні — порівняльноісторичний, зіставлення.
Як випливає з виконаного аналізу, зв’язок норм церковнослов’янської мови із сучасними є очевидним, хоча й не безпосереднім. Встановлено, що норми української редакції церковнослов’янської мови цього періоду допускали широку варіантність, зокрема у вживанні великої літери, написанні слів (прийменників і часток – ж, не, сѧ, б, бо та ін.) разом та окремо. Вказані особливості свідчать про те, що система мови у XVII ст. зазнавала змін унаслідок процесу граматикалізації, що супроводжувався семантичним зсувом. Здійснений комплексний аналіз орфографічних і граматичних норм засвідчує безпосередній зв’язок старої науки із сучасною, доповнює історію українського правопису.