Інституційна спроможність системи управління державною службою в Україні

Студенецька А. О. Інституційна спроможність системи управління державною службою в Україні : дис. … доктора філософії : 281 Публічне управління та адміністрування / Студенецька Альона Олексіївна ; наук. кер. Т. Е. Василевська. Київ, 2025. 266 с.

У дисертації визначено концептуальну основу розуміння інституційної спроможності системи управління державною службою України як здатності відповідної системи ефективно виконувати свою місію – здійснювати спеціально створеними органами державної влади (Кабінетом Міністрів України, Національним агентством України з питань державної служби), колегіальними органами (Комісією з питань вищого корпусу державної служби, конкурсними комісіями, утвореними в державних органах), структурними підрозділами державних органів (службою управління персоналом ДО) та посадовими особами (керівником державної служби в державному органі) діяльність, спрямовану на формування та реалізацію державної політики у сфері державної служби.
Встановлено, що інституційна спроможність системи управління державною службою ґрунтується на європейських принципах державного управління, цілях сталого розвитку та має забезпечувати адаптивність та стійкість функціонування елементів системи, а також їх взаємодію з іншими органами влади, громадянським суспільством та міжнародними партнерами.
Інституційну спроможність системи управління державною службою розглянуто як здатність елементів відповідної системи виконувати свої функції і повноваження на основі трьох напрямків забезпечення: нормативно–правового (складова забезпечення, яка являє собою сукупність ЗУ і підзаконних нормативних актів, які створюють нормативно–правове поле для функціонування елементів системи управління державною службою і виконання ними свого призначення); структурно–функціонального (складова забезпечення, яка визначає відповідність побудови структури елементів системи управління державною службою меті їх утворення, їх завданням, функціям, а також характеру взаємозв’язків між ними та іншими суб’єктами в системі державного управління) і ресурсного (складова забезпечення, яка визначає наявність та достатності людських, матеріальних, інформаційних, комунікаційних та інших ресурсів елементів системи управління державною службою).
Автором висловлені пропозиції та рекомендації щодо удосконалення інституційної спроможності системи управління державною службою України, що передбачають зміни:
в нормативно–правовому забезпеченні (виключення з системи управління державною службою в Україні, визначеної Законом, елементів, які виконують забезпечувальні функції та не уповноважені приймати самостійні управлінські рішення (Комісії, конкурсних комісій, служби управління персоналом); доповнення відповідної системи суб’єктом призначення; перетворення Національного агентства України з питань державної служби з центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби на Міністерство публічної служби, з віднесенням до компетенції такого міністерства як питань щодо формування та реалізації державної політики у сфері державної служби, так і питань щодо реалізації державної політики у сфері служби в органах місцевого самоврядування),
в структурно–функціональному забезпеченні (коригування повноважень елементів системи управління державною службою, шляхом виключення невластивих для них повноважень, зокрема виключення з повноважень Національного агентства України з питань державної служби функції щодо сприяння розвитку системи навчальних закладів, що здійснюють професійне навчання державних службовців, делегування їм повноважень з визначення змісту навчання державних службовців відповідно до вимог професійних стандартів. Рекомендовано розглянути доцільність реалізації відповідних повноважень Міністерством освіти і науки України);
в ресурсному забезпеченні (встановлено недостатність людських ресурсів в усіх елементів системи управління державною службою, що спричинене повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України, та визначено, що людські ресурси потребують подальшої професіоналізації з урахуванням стандартів Європейського Союзу у сфері належного державного управління, а також запропоновано запровадити національний кадровий резерв з метою добору та підготовки кваліфікованих працівників для роботи на посадах державної служби. Підкреслено, що система управління державною службою є системою, основним призначенням якої є кадрове наповнення державних органів, разом з тим сама система також потребує посилення та наповнення відповідного потенціалу);
За результатами проведення аналізу трансформації конституційно та законодавчо визначеного статусу обласних та районних державних адміністрацій, які здійснюють функції управління державною службою у відповідних адміністраціях, у військові адміністрації під час дії в Україні правового режиму воєнного стану, виявлено збільшення повноважень відповідних органів у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, а також у визначених законом випадках  наділення їх повноваженнями органів місцевого самоврядування (у разі тимчасової окупації або оточення адміністративного центру області або у разі прийняття Верховною Радою України за поданням Президента України відповідного рішення); доведено збільшення кадрової та установчої функцій та інших повноважень обласних та районних державних / військових адміністрацій у зв’язку з утворенням в окремих регіонах військових адміністрацій населених пунктів (тимчасових державних органів, які утворюються під час дії правового режиму воєнного стану на тих територіях, де органи місцевого самоврядування не здійснюють свої повноваження).
Встановлено неврегульованість статусу працівників військових адміністрацій населених пунктів України, що полягає в необхідності правового закріплення цього статусу, який наразі законодавчо не визначено (відповідні посади не віднесені ні до посад державної служби, ні до посад посадових осіб органів місцевого самоврядування); автором внесено пропозиції щодо врегулювання статусу таких працівників (запропоновано внести зміни до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», якими визначити, що працівники військових адміністрацій населених пунктів (за винятком тих, що відряджені до відповідних адміністрацій), які здійснюють посадові обов’язки, безпосередньо пов’язані з виконанням цими військовими адміністраціями повноважень органів місцевого самоврядування, є посадовими особами місцевого самоврядування, на яких поширюється дія Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»). Також визначено, що потребує законодавчого врегулювання питання щодо набуття заступниками голів обласних та районних державних адміністрацій статусу заступників начальників обласних та районних військових адміністрацій при утворенні відповідних військових адміністрацій.
За результатами дослідження особливостей відновлення влади, зокрема і системи управління державною службою на деокупованих територіях на прикладі тимчасово окупованих територій Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, автором окреслено основні можливі напрями щодо відновлення влади на деокупованих територіях України, зокрема в контексті управління державною службою, які полягають у:
необхідності врегулювання правового статусу державних органів та органів місцевого самоврядування, які діяли до початку тимчасової окупації півострову;
вирішенні питання щодо правового статусу працівників державних органів, органів місцевого самоврядування, які працювали в таких органах до початку тимчасової окупації відповідних територій;
утворенні та здійсненні функцій військовими, військово–цивільними адміністраціями в Автономній Республіці Крим: республіканського, районного та місцевого рівнів (сільських, селищних, міських) в період запровадження в Україні правового режиму воєнного стану та в перехідний період до функціонування в звичайному режимі.
Структурно–логічна схема дисертаційної роботи побудована на основі таких науково–дослідницьких блоків:
аналіз теоретико–методологічних засад управління державною службою в Україні;
дослідження функціонування і розвитку інституційної спроможності системи управління державною службою в Україні з огляду на її нормативно–правове, структурно–функціональне та ресурсне забезпечення; вивчення правового статусу та управління державною службою в місцевих державних адміністраціях (в умовах звичайного режиму функціонування та в умовах запровадження правового режиму воєнного стану), як органів, які здійснюють управління державною службою у відповідних адміністраціях;
застосування міжнародного досвіду управління державною службою та європейських стандартів належного адміністрування в контексті вдосконалення системи управління державною службою в Україні; дослідження особливостей відновлення влади на деокупованих територіях України, на прикладі тимчасово окупованих територій Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, обґрунтування оптимізації системи управління державною службою в Україні.
Метою дисертаційної роботи є теоретичне обґрунтування інституційної спроможності системи управління державною службою в Україні та формування пропозицій щодо забезпечення ефективності цієї системи.
Для досягнення поставленої мети в роботі визначено комплекс наукових завдань. Об’єктом дослідження є система управління державною службою в Україні. Предметом дослідження  інституційна спроможність системи управління державною службою в Україні.