Упровадження інноваційних технологій у вітчизняну парламентську діяльність

Гачков А. М. Упровадження інноваційних технологій у вітчизняну парламентську діяльність : дис. … доктора філософії : 052 Політологія / Гачков Андрій Миколайович ; наук. кер. Л. І. Даниленко. Київ, 2025. 193 с.

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення конкретного наукового завдання, що полягає у науково-теоретичному обґрунтуванні механізмів упровадження інноваційних технологій у вітчизняну парламентську діяльність та розробленні перспективних напрямів їх застосування в сучасних умовах в Україні.
Обґрунтовано політико-правові та організаційно-технологічні механізми впровадження інноваційних технологій у парламентську діяльність в Україну в сучасних умовах, які включають: політико-правове забезпечення інноваційної парламентської діяльності в Україні; суб’єкти впровадження інноваційних технологій у вітчизняну парламентську діяльність та їх повноваження; сучасні інноваційні технології парламентської діяльності.
Систематизовано наукові погляди представників суспільно-політичних наук щодо трактування базового поняття дослідження, зокрема, інноваційна парламентська діяльність, під якою розуміється особливий вид політико-управлінської діяльності, що здійснюється її суб’єктами (парламентарями і виборцями) на державному і місцевому рівнях з вироблення й реалізації публічної політики з використанням інформаційно-комунікаційних та цифрових технологій, ґрунтується на принципах консенсусної культури, партнерства і співробітництва, системності, цільової спрямованості, відкритості, відповідальності, творчості, субсидіарності.
Розроблена й обґрунтована теоретична модель створення електронного законопроекту у парламентській діяльності, яка включає етапи формування ініціативної групи розробників законопроекту, використання наявних соціальних мереж і програмних продуктів, онлайн участь членів ініціативної групи у розробленні й обговоренні законопроекту, розроблення процедури електронного голосування за законопроект і висвітлення результату у соціальних мережах; ґрунтується на математичних й алгоритмічних технологіях кінця ХІХ ст. та інформаційно-комунікаційних, телекомунікаційних і цифрових технологіях початку ХХІ ст.
Класифіковано інноваційні технології парламентської діяльності на соціальні й інформаційні, до яких віднесено реінженірінг, аутсорсинг, бенчмаркінг, автоматизовані (машинні), робототехнічні та кіберфізичні технології, технології штучного інтелекту.
Визначено перспективні канали комунікації суб’єктів парламентській діяльності (політичних партій та громадських об’єднань), що ґрунтуються на концепції відкритої держави й активно застосовуються у світовій практиці у парламентських процесах і процедурах з метою покращення діяльності роботи парламенту як вищого законодавчого органу держави.
Охарактеризовано міжнародний досвід країн розвинутої демократії з упровадження інноваційних технологій у парламентські (виборчі) процеси (Фінляндія, Нідерланди) та парламентські регламентні процедури (США, Німеччина) з урахуванням сучасних наукових теорій інноватики, лідерства, семіотики, комунікології, парламентаризму.
У першому розділі «Проблеми дослідження інноваційних технологій у парламентській діяльності» розкрито ступінь розроблення наукової проблеми у політології, сутність і структуру поняття «парламентська діяльність» та «інноваційна парламентська діяльність», етапи еволюційного розвитку парламентської діяльності в умовах інноваційних змін, досвід застосування інноваційних технології у зарубіжній та вітчизняній парламентській діяльності.
У другому розділі «Обґрунтування механізмів упровадження інноваційних технологій у вітчизняну парламентську діяльність» розкрито механізми політико-правового забезпечення інноваційної парламентської діяльності в Україні шляхом аналізу чинного законодавства у сфері інноваційної діяльності та організаційно-технологічного забезпечення - шляхом визначення суб’єктів упровадження інноваційних технологій у вітчизняну парламентську діяльність та їх повноважень, особливостей застосування ними інструментів електронного парламенту, інших інформаційних, телекомунікаційних, цифрових технологій та технологій штучного інтелекту у сучасному інформаційному суспільстві.
У третьому розділі «Перспективні напрями впровадження інноваційних технологій у вітчизняну парламентську діяльність» враховано міжнародний досвід з упровадження інноваційних технологій у парламентські процеси (виборчі) і процедури (регламентні); виокремлено й охарактеризовано соціальні (реінженірінг, аутсорсинг, бенчмаркінг) та інформаційні (електронне урядування, електронний парламент, цифровізація/діджиталізація) інноваційні технології у парламентській діяльності; розглянуто проблеми реалізації Концепції цифровізації парламентської діяльності в Україні та шляхи їх усунення; надано практичні рекомендації Верховній Раді України та інститутам громадянського суспільства з удосконалення механізмів упровадження інноваційних технологій у вітчизняну парламентську діяльність на засадах відкритості, інформатизації, цифровізації, діджиталізації.
Верховна Рада України, парламентаризм, парламентська діяльність, парламент, депутат, інновації, інноваційна діяльність, інноваційна політика, інноваційна технологія, електронний парламент, цифровізація, діджиталізація, штучний інтелект, інформаційне суспільство, виборчий процес, політичні інститути, політична система, представницька влада, демократія.