Соціально-педагогічні засади упровадження політики безпеки освітнього середовища у закладах середньої освіти

У дисертаційному дослідженні наведено теоретичне узагальнення і запропоноване нове вирішення наукової проблеми політики безпеки освітнього середовища у закладі середньої освіти у контексті розгортання практик збереження психічного здоров’я і забезпечення психологічного благополуччя в соціальній роботі.
У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження; визначено об’єкт, предмет, методологічні основи, мету та завдання дослідження; відзначено наукову новизну, практичну значущість дослідження, наведено дані щодо апробації отриманих результатів, а також описано структуру дисертації, виходячи з послідовності розв’язання поставлених завдань.
У першому розділі «Теоретико-методологічні основи дослідження безпеки освітнього середовища» розглядаються філософські, психологічні, педагогічні концепції освітнього середовища, як базової дефініції, що починають свій відлік з середини ХІХ століття, та сучасні наукові підходи до поняття «політики безпеки освітнього середовища», проводиться аналіз існуючих поглядів у вітчизняному та зарубіжному науковому дискурсі щодо означеного феномену, розкривається багатомірність досліджуваного явища в соціальній роботі та соціальній педагогіці.
Здійснений теоретичний аналіз показує, що поняття політики безпечного освітнього середовища є комплексним, багатовимірним явищем, яке розглядається з позицій структурно-функціонального, системного, нормативно-правового і управлінського підходів. Водночас методологічну основу становить середовищний підхід в соціальній педагогіці, який фокусує необхідність включення до поля середовища тих чинників, які безпосередньо включені до сфери життєдіяльності людини та здійснюють на неї певний вплив. У цьому контексті взаємозв'язок контекстних факторів, що впливають на безпеку освітнього середовища, є визначальним, і відбувається на макро-, мезо-, та мікрорівнях. Безпечне освітнє середовище – це наявність у ньому безпечних умов навчання та праці, комфортної міжособистісної взаємодії, яка сприяє емоційному благополуччю учнів, педагогів, батьків, відсутність будь-яких проявів насильства та існує достатньо ресурсів для їх запобігання, а також дотримання прав і норм фізичної, психологічної, інформаційної та соціальної безпеки кожного суб’єкта освітнього процесу.
Теоретичний аналіз досліджуваного явища показує, що політика безпеки освітнього середовища розглядається не лише як сукупність заходів, а як інтегрована система соціально-педагогічних умов, спрямованих на створення і підтримку стабільного, комфортного та безпечного простору для всіх учасників освітнього процесу. Водночас, ефективність політики безпеки значною мірою залежить від організаційної культури закладу освіти, яка сприяє формуванню атмосфери довіри, поваги та взаєморозуміння між учнями, педагогами та батьками, включенню і участі в середовище довіри і підтримки. Встановлено, що впровадження спеціалізованих освітніх програм і тренінгів суттєво впливає на психологічний комфорт учасників освітнього процесу, а залучення учнів до активної участі в управлінні безпекою позитивно впливає на їхню соціальну відповідальність та знижує ризики соціальної ексклюзії та ізоляції.
Аналізуються зарубіжні дослідження, присвячені проблемам упровадження політик безпеки в шкільну освіту, і виявлено, що вони є невід’ємною частиною шкільної культури, цінностей і стандартів успішності, а ключовими елементами політики безпеки є: визначення ролей та обов'язків в рамках процесів управління ризиками; розробка механізмів контролю ризику, конкретні заходи контролю. У більшості шкіл за реалізацію політики безпеки відповідає керівник школи. Безпекова політика є динамічною і потребує спеціальних управлінських комптентностей, здатних її оновлювати, щоб зменшувати та відобразити нові ризики.
Доповнено науковий дискурс чітким визначенням ролі та функцій соціального педагога у контексті розробки та реалізації політики безпеки освітнього середовища, підкреслено його «концептуальну» роль і місію як провідника філософії і психології безпеки в закладі середньої освіти, і як носія конкретних безпекових практик.
Уточнено, що політика безпеки освітнього середовища – це цілісний комплекс заходів, норм, правил та соціально-педагогічних умов, що спрямовані на створення, підтримку та розвиток безпечних умов освітнього процесу; це системний документ, від якості якого залежить захист усіх учасників освітньо-виховного процесу. Він покликаний не тільки мінімізувати ризики, а й створити умови, в яких заклад освіти зможе ефективно реагувати на загрози, що виникають, і забезпечувати максимальну безпеку для всіх, хто в ньому знаходиться.
Виокремлено структурні компоненти політики безпеки освітнього середовища: фізична безпека, психічне здоров’я та благополуччя, навчальні практики і середовище, взаємодія між учнями та педагогічними працівниками, партнерство зі спільнотами та сім’ями, що дозволяє системно вивчати означене явище. Водночас, виокремлені критерії оцінки функціонування політики безпеки освітнього середовища, якими є: організаційний, регулятивний, компетентнісний, технологічний та визначено якісні рівні функціонування політики безпеки освітнього середовища закладу середньої освіти: високий, середній та низький.
На основі виділених структурних компонентів політики безпеки освітнього середовища та рівнів упровадження, критеріїв та показників оцінки було побудовано концептуальну модель оцінки політики безпеки освітнього середовища, яка лягла в основу емпіричного дослідження.
У другому розділі «Емпіричне дослідження політик безпеки освітнього середовища у закладах середньої освіти» представлено результати емпіричного дослідження.
На основі розробленого методичного інструментарію проведено анкетування соціальних педагогів із семи областей України (Хмельницької, Рівненської, Київської, Черкаської, Волинської, Житомирської та Тернопільської) щодо оцінки існуючих політики безпеки освітнього середовища у закладах середньої освіти. Результати продемонстрували суттєві відмінності в якісних характеристиках характеристиках політик безпеки освітнього середовища у закладах середньої освіти, заснованих як на особливостях функціонування освітнього середовища, так і на ступені участі і включенню соціальних педагогів та інших агентів до упровадження політики безпеки.
Рівень фізичної безпеки освітнього середовища респонденти оцінюють як високий у випадках чіткої регламентації процедур реагування на надзвичайні ситуації, наявності комфортних шкільних приміщень, відповідність внутрішніх нормативних документів державним нормам ( у тому числі кодексів охорони праці, інструкцій, місцевих правил життя). Середній рівень фізичної безпеки респонденти пов’язують із недостатнім або нерегулярним проведенням тренувань з евакуації, наявністю потенційних небезпек у ненавчальних приміщеннях (горища, сходи, туалети та ін.). Низький рівень фізичної безпеки фіксується у тих освітніх закладах, де існує значний брак ресурсів або відсутність належного контролю.
Рівень підтримки психічного здоров’я та психологічного благополуччя в закладі загальної середньої освіти оцінюється як високий у випадку ефективної діяльності соціально-психологічних служб, системних заходів щодо підтримки психологічного благополуччя учнів, власної обізнаності у методах самопідтримки. Середній рівень визначається недостатньою мірою участі батьків у побудові чи формуванні політики щодо психологічної безпеки та благополуччя дітей, а також недостатнім упровадженням практик ранньої ідентифікації та реагування на випадки психологічних труднощів в учнів (тривога, депресія, стрес). Низький рівень корелює із відсутністю впровадження програм збереження психічного здоров’я для шкільного персоналу.
Високий рівень навчальних практик та середовища визначають такі показники, як: налагоджені алгоритми реагування на випадки булінгу серед педагогів, регулярне залучення персоналу до програм соціально-емоційного навчання, постійне застосування методик, спрямованих на формування навичок безпечної поведінки учнів, наявність «безпечного місця» для дітей у закладах освіти. Середній рівень пов’язують із недостатньою ефективністю алгоритмів реагування на булінг, ступінь обізнаності персоналу щодо соціально-емоційного навчання, слабку імплементацію культури і політики інклюзивної освіти, ситуативний характер підвищення кваліфікації педагогів з питання забезпечення безпечного освітнього середовища. Низький рівень оцінено у контексті відсутності контролю і моніторингу створення політики безпечного середовища, неефективності заходів із запобігання булінгу та впровадження інклюзивних практик.
Високий показник взаємодії та взаємовідносин визначається співпрацею суб’єктів освітнього процесу між собою, чітко встановленими алгоритмами вирішення конфліктів, врегульованими правовими нормами захисту прав учнів. Середній рівень визначається наявністю бар’єрів у комунікації між адміністрацією, педагогами та учнями, слабкою організацією соціально-педагогічних заходів щодо адаптації дітей із сімей внутрішньо переміщених осіб. Низький рівень корелює із відсутністю алгоритмів дій соціального педагога щодо захисту прав дітей, неефективними каналами комунікації між адміністрацією школи та батьками.
Високий рівень взаємодії з громадськими організаціями та місцевими установами визначається якісною комунікацію та ефективною взаємодію в питаннях безпеки й розвитку закладу освіти, практиками залучення учнів до громадських ініціатив. Середній рівень визначається недостатніми практиками обміну досвідом та ресурсами. Низький рівень визначається слабкою фінансовою, матеріальною та кадровою підтримки з боку громади.
Таким чином, результати дослідження довели, що упровадження політики безпеки освітнього середовища у закладах середньої освіти має важливе значення у частині збереження психічного здоров’я і психологічного благополуччя усіх суб’єктів освітнього процесу. Водночас політика окреслює процедури, яких повинен дотримуватися персонал та інші суб'єкти, щоб захистити благополуччя дітей.
У третьому розділі «Модель упровадження політики безпеки освітнього середовища в закладах середньої освіти» розкриває підходи до управлінських стратегій упровадження політики безпеки освітнього середовища в закладах середньої освіти. Проводиться аналіз результатів телефонного інтерв’ю з 5 керівниками закладів середньої освіти, які дозволяють виокремити організаційні бар’єри на шляху запровадження шкільних політик безпеки. Серед них: 1) відсутність інтегрованої, збалансованої моделі безпеки, яка б поєднувала нормативно-інфраструктурні механізми із соціально-педагогічними підходами в єдину управлінську систему 2) відсутність уніфікованої системи критеріїв оцінювання ефективності політики безпеки 3) інституційна та практична неузгодженість між нормативно-регламентованим підходом до політики безпеки та її гуманістично-соціальною реалізацією в освітньому середовищі 4) відсутність чітко скоординованого механізму поєднання стратегічного управління змінами з повсякденною практикою реалізації політики безпеки, орієнтованої на суб’єктну активність учасників освітнього процесу 5) недостатня уніфікованість процедур формування та впровадження політики безпеки за умов декларованої міжсекторальної співпраці та колективної участі 6) неузгодженість формалізації розподілу відповідальності між учасниками освітнього процесу 7) відсутність усталеної моделі координації між освітніми закладами та зовнішніми партнерами 8) відсутність цілісної, стандартизованої та адаптивної системи професійного розвитку фахівців освіти в частині політики безпеки 9) відсутність єдиної, стандартизованої системи оцінювання ефективності політики безпеки, яка б поєднувала стратегічні, поведінкові та індикативно-операційні показники з урахуванням реального стану безпеки в закладі.
Розроблено, апробовано і проведено експертну оцінку Моделі упровадження політики безпеки освітнього середовища в закладах середньої освіти, яка розглядається як цілісна, системно організована сукупність взаємопов’язаних структурних компонентів, які інтегрують концептуальні, нормативно-правові та організаційно-управлінські механізми забезпечення безпеки всіх учасників освітнього процесу. Система базується на концептуальних засадах розвитку політики безпечного освітнього середовища та орієнтована на створення запобіжних, підтримувальних і відновлювальних практик у шкільному середовищі, спрямованих на попередження ризиків і загроз, підвищення рівня благополуччя здобувачів освіти, педагогічних працівників і батьківської спільноти. Проведено апробацію запропонованої моделі шляхом проведення воркшопів та тренінгів для різних категорій шкільного персоналу, що посилило переконання у необхідності проведення навчально-інформаційних кампаній щодо популяризації ідеї розробки політик шкільної безпеки в закладах середньої освіти на національному рівні.
Розроблена модель пройшла експертне оцінювання, здійснене експертами в числа керівників закладів загальної середньої освіти, і отримала позитивні характеристики, та може бути рекомендованою для апробації в реальних умовах функціонування політики безпечного освітнього середовища в закладах середньої освіти.

Гладишко Є. В. Соціально-педагогічні засади упровадження політики безпеки освітнього середовища у закладах середньої освіти : дис. … доктора філософії : 231 Соціальна робота / Наук. кер. О.В. Чуйко. Київ, 2025. 206 с.