Теоретичні засади реформування системи виконавчого провадження: національний та світовий досвід

Воробйов О. В. Теоретичні засади реформування системи виконавчого провадження: національний та світовий досвід : дис. … доктора філософії : 281 Публічне управління та адміністрування / Воробйов Олексій Володимирович ; наук. кер. Н. Корчак. Корчак. Київ, 2025. 260 с.

У дослідженні на тему «ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ: НАЦІОНАЛЬНИЙ ТА СВІТОВИЙ ДОСВІД» здійснено системний аналіз та узагальнення теоретичних засад реформування системи виконавчого провадження з урахуванням світового досвіду, виокремлено пропозиції щодо механізмів реформування системи виконавчого провадження в сучасних умовах.
Автором обґрунтовано, що реформування системи виконавчого провадження – це модернізація та удосконалення нормативно-правового регулювання виконавчого провадження в Україні на підставі міжнародних нормативних актів, переформатування та удосконалення органів державної влади, що регулюють діяльність системи виконавчого провадження, та удосконалення діяльності державних та приватних виконавців.
Виокремленні наступні кластери проблем у системі виконавчого провадження з урахуванням державно-управлінського аспекту: відсутність науково-обґрунтованої концепції щодо державної інституції, яка буде ефективно та раціонально організовувати, контролювати діяльність державних та приватних виконавців, забезпечувати професіоналізації зазначених осіб, відслідковувати випадки неетичної поведінки тощо; неналежне забезпечення умов праці державних виконавців; відсутність чітких правил та принципів для приватних виконавців; відсутність у законодавстві визначеної системи заходів адміністративного примусу, які мають право застосовувати державний чи приватний виконавець при виконанні покладених на них завдань; відсутнє чітке визначення повноважень державних виконавців та забезпечення їх безперешкодної взаємодії з різними державними інституціями; відсутня єдина стратегія реформування системи виконання судових рішень, що має базуватися не лише на внесені окремих змін у чинне законодавство, а й принципово новому законодавчому підході, системному вдосконаленні законодавства в цій галузі із відповідним залученням до цього процесу фахівців, які мають практичний досвід діяльності в цій сфері; відсутність показників результатів діяльності приватних виконавців, що не дозволяє оцінювати якість та ефективність їх роботи; неоднаковий статус державних та приватних виконавців; проблема незахищеності виконавців, тому що держава не продумала та не прописала в нормативно-правових актах жодного механізму, який гарантує захист здоров’я, честі, гідності, житла, майна виконавців та членів їхніх сімей від злочинних посягань та інших протиправних дій; відсутність єдиних підходів до діяльності приватних та державних виконавців.
Здійснено аналіз світових моделей реалізації системи виконавчого провадження та зазначено, що сучасні системи примусового виконання у зарубіжних країнах відрізняються специфічними ознаками, які дають підставу віднести певну державу до тієї чи іншої системи виконавчого провадження. Сьогодні спостерігається тенденція до такого розвитку виконавчого провадження, коли відбувається пошук правових, несудових методів вирішення всієї процедури виконання судовогорішення чи її окремих елементів.
По-перше, наявність загальних принципів виконавчого провадження, серед яких принцип рівності сторін, усність виконавчого виробництва, його гласність та диспозитивність та ін.
По-друге, наявність спільних функцій виконавчого провадження. Яскравим прикладом тому може бути компенсаційна функція, що виражається не в бажанні покарати боржника (реалізувавши каральну функцію), а в прагненні вжити всіх заходів, покликаних забезпечити відшкодування заподіяної кредитору шкоди, при цьому враховуючи законні інтереси боржника. Саме ця функція зумовила закріплення законодавцем обмежень при зверненні стягнення на майно та на кошти боржників.
По-третє, існує значна відмінність між національними системами щодо органів, які здійснюють примусове виконання у Європі. Так, на підставі проведеного аналізу можна назвати щонайменше чотири такі різні системи. Основними причинами такого поділу є історичні та культурні традиції. Спочатку в більшості держав виконання судових рішень розглядалося як частина судочинства, і внаслідок цього в компетенції судді, який прийняв рішення, знаходилося його виконання, а виконавче провадження розглядалося як частина (друга) розгляду справи. Ця модель досі діє в Іспанії і до певної міри в Англії та Уельсі. У Німеччині від відповідальності судді виконання своїх рішень відмовилися з прийняттям Цивільного процесуального положення. Німці частково прийняли французьку модель, де приватні виконавці діють поза судовою системою. На сьогоднішній день видається, що чіткий поділ між цивільним судочинством та виконавчим провадженням – загальна риса багатьох юрисдикцій. Однак це не означає, що конституційні процесуальні гарантії не застосовуються до виконання. Навпаки, на конституційному рівні судове та виконавче провадження залишаються тісно взаємопов'язаними.
По-четверте, дослідження демонструють суттєву різницю у правовому становищі та професійній кваліфікації виконавців у різних країнах. У системах, орієнтованих на приватних виконавців (Франція, Нідерланди), діють висококваліфіковані фахівці (у Франції та Нідерландах - з університетським ступенем). Як правило, їхня діяльність є регульованою та оплачується за рахунок гонорарів від стягнених сум. Типова структура – це цивільно-правове товариство. Репутація приватних виконавців дуже висока - її можна порівняти з репутацією інших представників держави, наприклад, нотаріусів.
По-п’яте, у різних структурах виконавчих органів існують різні форми контролю. У юрисдикціях із приватною моделлю виконання над приватними приставами встановлено подвійний контроль. У Франції та Нідерландах існують спеціальні способи захисту проти дій приватних приставів, які застосовуються за рішенням суддів. Крім того, оскільки діяльність приватних приставів є регульованою, за ними здійснюють нагляд професійні спільноти, які можуть застосовувати дисциплінарні санкції. Їх діяльність часто докладно врегульована кодексами поведінки, які приймаються професійними спільнотами та затверджуються державними органами. У Нідерландах приватні пристави діють у чітко врегульованих рамках реєстрації та звітності та піддаються перевірці Наглядового фінансового бюро щорічно.
Розглянуто нормативно-правові механізми реформування сучасної моделі системи виконавчого провадження та зазначено, що в Україні зарегламентована діяльність державного виконавця, який є державним службовцем, та приватного виконавця, діяльність якого встановлює, контролює Міністерство юстиції України, а також в деяких питаннях органи самоврядування приватних виконавців України.
Водночас, на підставі аналізу нормативно-правових документів можна визначити неоднакові умови призначення, відбору, навчання та підвищення кваліфікації, стажування, мотивації, матеріально-технічного забезпечення, здійснення професійної діяльності, перевірки діяльності, відповідальності тощо для державних виконавців та приватних виконавців. Крім того, Міністерство юстиції України забезпечує дотримання вимог законодавства як для державних так і для приватних виконавців. Разом з тим, функції щодо контролю за діяльністю приватних виконавців здійснює також Рада приватних виконавців України, функції щодо представлення приватних виконавців у відносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності, громадськими об’єднаннями та міжнародними організаціями; захисту професійних прав приватних виконавців; забезпечення високого професійного рівня та розвитку приватних виконавців; організації перевірки оприлюднених фактів, що принижують честь і гідність, ділову репутацію приватного виконавця, та вжиття заходів щодо їх спростування здійснює Асоціація приватних виконавців України. У державних виконавців таких самоврядних організацій немає, а є лише профспілкові об’єднання функції, який врегульовані відповідними нормативно-правовими документами.
Обґрунтовані сучасні аспекти цифровізації виконавчого провадження в Україні та зазначено, що запровадження електронного інформаційно-комунікативного сервісу виконавчого провадження сприяє тому, що необхідна інформація надається в автоматичному режимі протягом кількох секунд без потреби особистої взаємодії з уповноваженими службами, органами державної влади. Крім того, учасники виконавчого провадження можуть подавати заяви, клопотання, скарги, звернення у межах виконавчого провадження у електронному вигляді, вести електронний документообіг з юридичними особами, підприємцями та громадянами, відстежувати стадії процесу зняття обмеження виїзду за межі України, взаємодіяти з відомством з різних питань віддалено, у режимі онлайн.
Запропоновано прийняти Закон України «Про статус приватного виконавця, гарантії його діяльності», де передбачити статус, повноваження, завдання, функції, обмеження діяльності, процедуру ліцензування діяльності приватного виконавця. У зазначеному законопроектів передбачається, що координацію діяльності приватних виконавців здійснює створена при Міністерстві юстиції України Національна рада приватних виконавців, яка уповноважена координувати всі дії приватних виконавців в Україні. Водночас, контроль та управління приватними виконавцями здійснює професійне громадське об’єднання приватних виконавців. Запропоновано удосконалення етапів відбору приватних виконавців: проведення якісної оцінки та систематизація вимог, що пред'являються до приватних виконавців, на основі створення професійно-особистісної моделі; - підвищення ефективності діяльності інституту особистої поруки та колективної відповідальності під час надання статусу приватного виконавця; вдосконалення процедури відбору кандидатів за допомогою розвитку системи перерозподілу обов'язків між сторонами, які беруть участь у відборі.
Окремо в Законі України «Про статус приватного виконавця, гарантії його діяльності» слід врегулювати вимоги, що пред’являються до претендентів, які хочуть займатися виконавчим провадженням. Важливим аспектом професіоналізації приватних виконавців є оприлюднення показників діяльності та досягнень. Це має бути відкритий реєстр не лише про дані приватного виконавця, а й про його діяльність, зокрема повернуто/виплачено коштів, за який час, а також додаткова інформація, яка може продемонструвати компетентність приватного виконавця.
Обґрунтовано, що на сьогодні виникла потреба у перегляді стандартів кваліфікації для приватних виконавців і формування нової освітньо-кваліфікаційної програми бакалавр «Теорія та засади виконавчого впровадження». На нашу думку, після 4-річної бакалаврської освіти особа отримує практикоорієнтовані навички та знання і може після відбору та отримання ліцензії працювати в системі виконавчого провадження.
Вважаємо за доцільним в Законі України «Про статус приватного виконавця, гарантії його діяльності» передбачати ліцензування діяльності приватних виконавців. Так, ліцензія приватного виконавця є дозволом на право зайняття діяльністю щодо вжиття заходів примусового виконання виконавчих документів та видається уповноваженим органом після проходження стажування та оцінювання. Уповноважений орган формує та обслуговує Державний реєстр ліцензій приватних виконавців.