Публічне управління у сфері публічно-приватного партнерства в Україні
Тип публікації :
Дисертація
Дата випуску :
4 травня 2026 р.
Автор(и) :
Єфіменко, Крістіна Олегівна
Науковий(і) керівник(и)/редактор(и) :
Мова основного тексту :
Ukrainian
eKNUTSHIR URL :
Цитування :
[APA 7] Єфіменко, К. О. (2026). Публічне управління у сфері публічно-приватного партнерства в Україні [Дис. доктора філософії, Київський національний університет імені Тараса Шевченка]. eKNUTSHIR. https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/35745
[ДСТУ] Єфіменко К. О. Публічне управління у сфері публічно-приватного партнерства в Україні : дис. … доктора філософії : 081 Право. Київ, 2026. 241 с. URL: https://ir.library.knu.ua/handle/15071834/35745
Єфіменко Крістіна Олегівна. Публічне управління у сфері публічно-приватного партнерства в Україні. - Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2026.
Дисертаційне дослідження присвячене комплексному теоретико-правовому дослідженню публічного управління у сфері публічно-приватного партнерства (далі – ППП) в Україні.
Проведений аналіз наукових джерел дозволив нам виділити шість етапів становлення та розвитку інституту ППП в Україні за критерієм рівня розвитку суспільних відносин та зміни правового регулювання (від зародження протоформ у період Київської Русі до приведення у відповідність до європейських стандартів законодавства з питань ППП на сьогодні) та продемонстрував, що генеза ППП загалом відтворює світові тенденції становлення та розвитку, водночас зазначені процеси в Україні відбуваються з певною часовою затримкою. Встановлено, що національна система законодавства у сфері ППП загалом відповідає стандартам Європейського Союзу (далі – ЄС), але потребує подальшого розвитку шляхом удосконалення рамкового закону, прийняття підзаконних нормативно-правових актів і внесення змін до суміжного законодавства з урахуванням галузевої специфіки.
Наголошено, що ефективність взаємодії публічних і приватних суб’єктів для забезпечення публічного інтересу безпосередньо залежить від якості публічного управління у сфері ППП. Систематизовано ознаки публічного управління у цій сфері (спрямованість на забезпечення публічного інтересу; комплексність та міжгалузевий характер; використання адміністративного договору; партнерський характер управління; ризик-орієнтованість та результативність; прозорість, підзвітність і залучення громадськості).
У дисертації запропоновано авторське визначення публічного управління у сфері ППП як діяльності суб’єктів публічного управління, наділених відповідними повноваженнями щодо формування та реалізації політики у сфері ППП, а також здійснення владно-організуючого впливу у сфері ППП, з метою задоволення публічного інтересу шляхом розподілу відповідальності та ризиків між публічним і приватним партнерами.
Розкрито структуру публічно-управлінської системи у сфері ППП, яка включає: 1) суб’єктів публічного управління у сфері ППП - сукупність публічних і приватних учасників, які на різних стадіях життєвого циклу ППП здійснюють управлінський вплив з метою забезпечення публічного інтересу; 2) об’єкт публічного управління у сфері ППП - суспільні відносини, що виникають у процесі ініціювання, підготовки, укладення та реалізації проєктів ППП і становлять зміст управлінського впливу; 3) керуючий вплив у процесі публічного управління у сфері ППП, що реалізується через поєднання владно-розпорядчих та договірних механізмів; 4) зворотні зв’язки у процесі публічного управління у сфері ППП, що забезпечують надходження до суб’єкта управління інформації про хід реалізації проєкту, результативність впливу і зміни в об’єкті партнерства.
Обґрунтовано особливості публічного управління у сфері ППП щодо розподілу управлінських повноважень між публічним та приватним суб’єктами на різних етапах ППП. Встановлено, що провідна роль на етапі підготовки проєкту ППП належить публічному партнеру, а після укладення договору ППП відбувається зміна правового статусу приватного партнера за результатом переходу до договірних механізмів регулювання: під час реалізації проєкту приватний партнер набуває статусу суб’єкта публічного управління.
У дисертації визначено елементи механізму адміністративно-правового забезпечення ППП, окреслено нормативно-правове забезпечення публічного управління у сфері ППП. Визначено систему і запропоновано класифікацію суб’єктів публічного управління у сфері ППП, виходячи з їх повноважень, на публічні, приватні та факультативні.
Проведений аналіз правового регулювання та практики реалізації проєктів ППП в Україні дозволив виявити системні проблеми, пов’язані з інституційною спроможністю публічних партнерів, конкурсними процедурами та управлінням ризиками. Обґрунтовано необхідність удосконалення публічного управління у сфері ППП шляхом гармонізації національного законодавства зі стандартами ЄС, розвитку інституційного забезпечення та запровадження спеціалізованих підзаконних актів для окремих сфер реалізації ППП. Окрему увагу приділено галузевим особливостям ППП в умовах відновлення інфраструктури, зокрема у сфері критичної інфраструктури, де ППП розглянуто як інструмент забезпечення стійкості та безпеки, а також як механізм мобілізації ресурсів в умовах дефіциту фінансування.
Сформульовано пропозиції щодо розширення законодавчого визначення «приватного партнера» (включаючи можливість участі фізичної або юридичної особи, резидента/нерезидента) та поширення дії Закону України «Про публічно-приватне партнерство» на сферу оборони з урахуванням спеціального режиму безпеки та обмежень доступу до інформації.
У дисертаційній роботі аналіз нормативно-правового регулювання ППП у державах-членах ЄС дозволив класифікувати системи публічного управління у сфері ППП за рівнем правового регулювання та інституційного забезпечення ППП на три групи: 1) держави, у яких діє спеціальний закон, що комплексно регулює правовідносини у сфері ППП і супроводжується розвиненою системою підзаконного регулювання та спеціалізованих інституцій; 2) держави, де відсутній спеціальний закон про ППП, а регулювання відповідних відносин здійснюється через інше законодавство, зокрема норми адміністративного і цивільного права; 3) держави, які перебувають на етапі формування спеціального законодавства про ППП.
У роботі визначено типові ризики та проблеми реалізації ППП у сфері культури й запропоновано напрями вдосконалення адміністративно-правових механізмів з метою усунення нормативних і процедурних бар’єрів та забезпечення балансу між інвестиційною складовою проєктів і необхідністю збереження культурної спадщини. Здійснено узагальнення практики реалізації відповідних проєктів ППП та показано потенціал застосування європейських моделей співпраці у сфері культурної спадщини.
Запропоновано з метою підвищення ефективності публічного управління у сфері ППП удосконалити систему спеціальних органів публічного управління у сфері ППП, утворивши: 1) новий центральний орган виконавчої влади із закріпленням за ним повноважень щодо координації, методологічної допомоги, стандартизації процедур та юридичного супроводу проєктів; 2) спеціалізоване агентство із супроводу саме енергетичних проєктів з огляду на критичне значення енергетики у сучасних умовах; 3) профільні підрозділи у структурі міністерств та інших центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, відповідальних за реалізацію публічної політики у відповідних сферах.
Сформульовані у дисертації висновки, пропозиції і практичні рекомендації можуть бути використані для вдосконалення законодавства України та підвищення ефективності публічного управління у сфері ППП, а також у правозастосовній діяльності, наукових дослідженнях і навчальному процесі під час підготовки фахівців у галузі права.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2026.
Дисертаційне дослідження присвячене комплексному теоретико-правовому дослідженню публічного управління у сфері публічно-приватного партнерства (далі – ППП) в Україні.
Проведений аналіз наукових джерел дозволив нам виділити шість етапів становлення та розвитку інституту ППП в Україні за критерієм рівня розвитку суспільних відносин та зміни правового регулювання (від зародження протоформ у період Київської Русі до приведення у відповідність до європейських стандартів законодавства з питань ППП на сьогодні) та продемонстрував, що генеза ППП загалом відтворює світові тенденції становлення та розвитку, водночас зазначені процеси в Україні відбуваються з певною часовою затримкою. Встановлено, що національна система законодавства у сфері ППП загалом відповідає стандартам Європейського Союзу (далі – ЄС), але потребує подальшого розвитку шляхом удосконалення рамкового закону, прийняття підзаконних нормативно-правових актів і внесення змін до суміжного законодавства з урахуванням галузевої специфіки.
Наголошено, що ефективність взаємодії публічних і приватних суб’єктів для забезпечення публічного інтересу безпосередньо залежить від якості публічного управління у сфері ППП. Систематизовано ознаки публічного управління у цій сфері (спрямованість на забезпечення публічного інтересу; комплексність та міжгалузевий характер; використання адміністративного договору; партнерський характер управління; ризик-орієнтованість та результативність; прозорість, підзвітність і залучення громадськості).
У дисертації запропоновано авторське визначення публічного управління у сфері ППП як діяльності суб’єктів публічного управління, наділених відповідними повноваженнями щодо формування та реалізації політики у сфері ППП, а також здійснення владно-організуючого впливу у сфері ППП, з метою задоволення публічного інтересу шляхом розподілу відповідальності та ризиків між публічним і приватним партнерами.
Розкрито структуру публічно-управлінської системи у сфері ППП, яка включає: 1) суб’єктів публічного управління у сфері ППП - сукупність публічних і приватних учасників, які на різних стадіях життєвого циклу ППП здійснюють управлінський вплив з метою забезпечення публічного інтересу; 2) об’єкт публічного управління у сфері ППП - суспільні відносини, що виникають у процесі ініціювання, підготовки, укладення та реалізації проєктів ППП і становлять зміст управлінського впливу; 3) керуючий вплив у процесі публічного управління у сфері ППП, що реалізується через поєднання владно-розпорядчих та договірних механізмів; 4) зворотні зв’язки у процесі публічного управління у сфері ППП, що забезпечують надходження до суб’єкта управління інформації про хід реалізації проєкту, результативність впливу і зміни в об’єкті партнерства.
Обґрунтовано особливості публічного управління у сфері ППП щодо розподілу управлінських повноважень між публічним та приватним суб’єктами на різних етапах ППП. Встановлено, що провідна роль на етапі підготовки проєкту ППП належить публічному партнеру, а після укладення договору ППП відбувається зміна правового статусу приватного партнера за результатом переходу до договірних механізмів регулювання: під час реалізації проєкту приватний партнер набуває статусу суб’єкта публічного управління.
У дисертації визначено елементи механізму адміністративно-правового забезпечення ППП, окреслено нормативно-правове забезпечення публічного управління у сфері ППП. Визначено систему і запропоновано класифікацію суб’єктів публічного управління у сфері ППП, виходячи з їх повноважень, на публічні, приватні та факультативні.
Проведений аналіз правового регулювання та практики реалізації проєктів ППП в Україні дозволив виявити системні проблеми, пов’язані з інституційною спроможністю публічних партнерів, конкурсними процедурами та управлінням ризиками. Обґрунтовано необхідність удосконалення публічного управління у сфері ППП шляхом гармонізації національного законодавства зі стандартами ЄС, розвитку інституційного забезпечення та запровадження спеціалізованих підзаконних актів для окремих сфер реалізації ППП. Окрему увагу приділено галузевим особливостям ППП в умовах відновлення інфраструктури, зокрема у сфері критичної інфраструктури, де ППП розглянуто як інструмент забезпечення стійкості та безпеки, а також як механізм мобілізації ресурсів в умовах дефіциту фінансування.
Сформульовано пропозиції щодо розширення законодавчого визначення «приватного партнера» (включаючи можливість участі фізичної або юридичної особи, резидента/нерезидента) та поширення дії Закону України «Про публічно-приватне партнерство» на сферу оборони з урахуванням спеціального режиму безпеки та обмежень доступу до інформації.
У дисертаційній роботі аналіз нормативно-правового регулювання ППП у державах-членах ЄС дозволив класифікувати системи публічного управління у сфері ППП за рівнем правового регулювання та інституційного забезпечення ППП на три групи: 1) держави, у яких діє спеціальний закон, що комплексно регулює правовідносини у сфері ППП і супроводжується розвиненою системою підзаконного регулювання та спеціалізованих інституцій; 2) держави, де відсутній спеціальний закон про ППП, а регулювання відповідних відносин здійснюється через інше законодавство, зокрема норми адміністративного і цивільного права; 3) держави, які перебувають на етапі формування спеціального законодавства про ППП.
У роботі визначено типові ризики та проблеми реалізації ППП у сфері культури й запропоновано напрями вдосконалення адміністративно-правових механізмів з метою усунення нормативних і процедурних бар’єрів та забезпечення балансу між інвестиційною складовою проєктів і необхідністю збереження культурної спадщини. Здійснено узагальнення практики реалізації відповідних проєктів ППП та показано потенціал застосування європейських моделей співпраці у сфері культурної спадщини.
Запропоновано з метою підвищення ефективності публічного управління у сфері ППП удосконалити систему спеціальних органів публічного управління у сфері ППП, утворивши: 1) новий центральний орган виконавчої влади із закріпленням за ним повноважень щодо координації, методологічної допомоги, стандартизації процедур та юридичного супроводу проєктів; 2) спеціалізоване агентство із супроводу саме енергетичних проєктів з огляду на критичне значення енергетики у сучасних умовах; 3) профільні підрозділи у структурі міністерств та інших центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, відповідальних за реалізацію публічної політики у відповідних сферах.
Сформульовані у дисертації висновки, пропозиції і практичні рекомендації можуть бути використані для вдосконалення законодавства України та підвищення ефективності публічного управління у сфері ППП, а також у правозастосовній діяльності, наукових дослідженнях і навчальному процесі під час підготовки фахівців у галузі права.
Ключові слова :
публічно-приватне партнерство державно-приватне партнерство публічний інтерес публічне управління публічне адміністрування публічне управління у сфері публічно-приватного партнерства суб’єкти публічного управління публічний партнер приватний партнер публічна адміністрація адміністративна процедура публічне майно об’єкти державної власності інфраструктура інвестиції. public-private partnership state-private partnership public interest public governance public administration public governance in the field of public-private partnerships subjects of public governance public partner private partner public administration authorities administrative procedure public property state-owned assets infrastructure investments
Галузі знань та спеціальності :
D8 Право
Файл(и) :![Ескіз]()
Вантажиться...
Формат :
Adobe PDF
Розмір :
3.26 MB
Контрольна сума :
(MD5):ba0184f0fdd5115ee075b6a9a1eaefed
Якщо не вказано інше, ця робота розповсюджується на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International