Мультимодальний дискурс британських музеїв
Тип публікації :
Дисертація
Дата випуску :
27 квітня 2026 р.
Автор(и) :
Білюк, Юлія Едуардівна
Науковий(і) керівник(и)/редактор(и) :
Мова основного тексту :
Ukrainian
eKNUTSHIR URL :
Цитування :
[APA 7] Білюк, Ю. Е. (2026). Мультимодальний дискурс британських музеїв [Дис. доктора філософії, Київський національний університет імені Тараса Шевченка]. eKNUTSHIR.
[ДСТУ] Білюк Ю. Е. Мультимодальний дискурс британських музеїв. : дис. … доктора філософії : 035 Філологія. Київ, 2026. 446 с.
Білюк Ю.Е. Мультимодальний дискурс британських музеїв. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії з галузі знань 03 “Гуманітарні науки” за спеціальністю 035 “Філологія”. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2026.
Дисертація присвячена системному дослідженню мультимодального дискурсу провідних музеїв Великої Британії у контексті трансформацій комунікативних практик ХХІ століття. Теоретичну основу роботи становлять соціальна семіотика, теорія мультимодальності, дискурс-аналіз, мультимодальний аналіз дискурсу, візуальна семіотика, а також концепції нової, соціальної й цифрової музеології. Музей розглядається як багатокомпонентне інституційне середовище, у якому значення формується завдяки взаємодії різнорідних семіотичних ресурсів, інтегрованих у простір експозиції та інтерфейс цифрових сервісів, що у комплексі дозволяє генерувати смислотворчі процеси, сторітелінг, характерний для гібридного дискурсу музеїв.
Емпіричну базу дослідження становлять матеріали експозицій 27 музеїв, палацових і замкових комплексів, а також фотодокументація інтерактивних станцій, тактильних зон і об’єктів, інформаційних панелей, навігаційних рішень, мультимедійних ефектів і цифрових елементів, зафіксовані (2022-2025) під час відвідування відомих музеїв у Лондоні, Оксфорді, Кембріджі, Брайтоні, Віндзорі, Арунделі, Ворвіку, Вудстоку: Victoria and Albert Museum, British Museum, The National Gallery, National Portrait Gallery, Science Museum (London), Natural History Museum (London), Ashmolean Museum, Oxford University Museum of Natural History, University Museum of Zoology, Cambridge, The Polar Museum (Scott Polar Research Institute), University of Cambridge, Saatchi Gallery (Vision & Virtuosity by Tiffany & Co.), Tate Museum, Madame Tussauds, Brighton Museum & Art Gallery, Apsley House (The Wellington Museum), Tower of London, Kensington Palace, Hampton Court Palace, Buckingham Palace (The King’s Gallery), Windsor Castle, Blenheim Palace, Colchester Castle, Arundel Castle, Warwick Castle, а також музейних локацій у Стратфорд-апон-Ейвоні, пов’язаних із Вільямом Шекспіром (Shakespeare’s Birthplace, Shakespeare’s Schoolroom & Guildhall, Shakespeare’s New Place).
Онлайн-джерела охоплюють офіційні вебсайти п’яти найбільших провідних музеїв Великої Британії: British Museum, V&A, Natural History Museum, The National Gallery, National Portrait Gallery, а також профілі інституцій у соціальних медіа, зокрема в Instagram, Facebook і TikTok; додатково враховано матеріали Royal Collection Trust (News and features), що відображають розвиток музейного дискурсу інституційну комунікацію, анонсування виставкових проєктів, зв’язок з аудиторією в онлайн просторі. Матеріал включає короткі пояснювальні тексти, лінійні структури слайдів, інтерфейсні переходи між блоками, карусельні публікації та короткі відео, що забезпечують різні режими подання музейного змісту. Узгодження просторових, візуальних, вербальних і цифрових компонентів визначає спосіб подання матеріалу, а поєднання інтерактивних рішень із сенсорними й візуально-текстовими форматами посилює аналітичне опрацювання інформації та підтримує пізнавальну активність відвідувачів у фізичних і цифрових середовищах.
Перший розділ “Теоретичні засади вивчення дискурсу музеїв як складника новітнього комунікативного континууму” формує методологічну рамку аналізу музейної комунікації як дискурсивного середовища, у складі якого мовні практики співвіднесені з мультимодальним і мультисенсорним підходами до створення сучасного комунікативного простору, соціальним контекстом, жанровими нормами, правилами доступу до висловлення та комунікативними ролями учасників. Розділ містить огляд фундаментальних праць і публікацій 2010-2020х років з аналізу дискурсу, критичного аналізу дискурсу, соціальної семіотики, мультимодального аналізу дискурсу, теорії мультимодальності. Огляд сучасних дискурсивних досліджень уточнює трактування дискурсу як багаторівневого комунікативного утворення, у якому створення смислів пов’язане з інституційними процедурами пояснення, категоризації та легітимації. У музейному контексті така перспектива підводить до аналізу експозиційного й цифрового повідомлення як системи дискурсивних рішень, пов’язаних із відбором тем, способом подання матеріалу, межами інтерпретації та очікуваними реакціями адресата. Концептуалізація мультимодальності обґрунтовує вихід за межі візуальної і вербальної площини й зосередження на взаємодії модусів, кожен із яких має соціально закріплені можливості смислотворення. Експозиція внаслідок такого підходу описується як складна конфігурація об’єктів, образів, вербальних написів, світла, звуку, маршруту руху й тілесних практик сприйняття, інтерактивності, що утворюють спільний смисловий контур і підтримують керування увагою, ритмом та темпом інтерпретації. Узагальнення нових музеологічних підходів уточнює інституційну позицію музею як публічного посередника між артефактом і сучасними режимами споживання інформації, а окреслення жанрових параметрів онлайн-комунікації підводить до розуміння цифрового середовища музею як простору, у якому формат, інтерфейс і алгоритмічна видимість стають чинниками дискурсивної організації.
Другий розділ “Мультимодальні, мультисенсорні, інтерактивні компоненти сучасного дискурсу музеїв” спрямовано на аналіз гібрідного експозиційного середовища, у якому смисл формується через узгодження модусів і семіотичних ресурсів, а інтерпретація вибудовується маршрутом руху, навігаційними підказками, точками концентрації уваги та дизайном інформаційних елементів. Експозиційний сценарій постає інструментом упорядкування інформації та комунікації, що визначає логіку доступу до знання й спосіб інтерпретації в просторі, тоді як навігаційні рішення (вступні блоки теми, зонування, типографічна ієрархія, піктограми, колірні коди, нумерація, схеми, мапи, аудіогіди) задають послідовність опрацювання змісту. Розподіл функцій модусів за принципом взаємодоповнення: текстові елементи забезпечують інституційне пояснення й термінологічне рамкування; візуальні ресурси підтримують наочність і зіставлення; просторові рішення організують порядок огляду та зв’язки між тематичними блоками; оригінальні об’єкти підсилюють ефект автентичності; світло й звук задають параметри сприйняття та емоційного налаштування, формуючи атмосферність і керованість досвіду. Вербальний модус представлений не лише традиційнимі короткими текстами музейних експозицій, а й інструкціями, імперативами, запитаннями, які мають регуляторний характер, сприяють створенню емоційного задоволення. У сучасних динамічних мультимодальних і мультисенсорних експозиціях спостерігається синергія тексту і зображення, що підсилює інформативність і спрямовує увагу відвідувача на ключові ознаки експонатів. Мультисенсорний вимір розкривається крізь практики тактильного ознайомлення та сенсорні платформи, у яких дозвіл на дотик, матеріальні зразки, реконструктивні компоненти й сенсорні модулі переводять сприйняття з режиму споглядання в режим практичного опрацювання матеріалу. Інтерактивний складник музейної комунікації вводить режим участі, що реалізується через директивні мовленнєві акти (короткі інструкції, імперативні формули, модальні маркери дозволу або заборони, індикатори послідовності кроків, застереження), унаслідок чого інтерпретація набуває форми дії, а когнітивна робота відвідувача моделюється як виконання послідовних операцій. Гейміфікація описана як спосіб сценарування участі відвідувача, де завдання, правила, рольові моделі, пошукові механіки й предметна взаємодія конструюють навчальний досвід у форматі гри, підтримуючи зворотний зв’язок і триваліше утримання уваги в просторі музею; тематичні заходи в палацах і замках демонструють поєднання історичного наративу з ігровою взаємодією, коли маршрут, підказки та маркери організують занурення й участь.
Третій розділ “Мультимодальність у стратегіях медіатизації музеїв” присвячено аналізу цифрової музейної комунікації як медіатизованого середовища, у якому інституційний смисл конструюється координацією інтерфейсних рішень, вербально-візуальних комплексів, аудіальних форматів і механізмів цифрової взаємодії. Медіатизація визначає способи організації музейного змісту в цифровому середовищі. Вебсайти провідних музеїв утворюють автономні експозиційні простори в цифровому форматі: провідний медіавізуальний елемент головної сторінки, структуровані навігаційні меню, тематичні кластери розділів, контрастна типографіка, модульність подання й системи гіперпосилань формують керований сценарій входження користувача в інституційний простір та закріплюють модель музею як комунікативно-освітньої інституції. Цифровий дискурс у контексті доступності й інклюзивності аналізується через інтеграцію транскриптів, аудіоописів, посилань на адаптовані медіаверсії та узгоджену візуальну навігацію, що розширюють можливості ознайомлення з контентом і стабілізують інтерпретацію для різних груп користувачів. Освітньо-розважальні й дитячо-орієнтовані формати побудовано за логікою навчального завдання: користувач виконує послідовні дії, повторює кроки, обирає варіанти, співвідносить отримані сигнали з підказками інтерфейсу, унаслідок чого знання формується в результаті самостійного опрацювання матеріалу, а не пасивного перегляду. Соціальні платформи (Instagram, Facebook, TikTok) забезпечують публічне позиціонування інституції та підтримують емоційний зв’язок з аудиторією, де трансляційна логіка поступається логіці керованої участі: Stories, жанрово організовані мікроформати, карусельні публікації, короткі відео та інтерактивні механіки створюють послідовність інтерпретації через переходи між екранами, опції вибору, реакції, голосування та мініквізи, а інтерфейсні мікротексти оформлюють запрошення до дії та режим виконання завдання. Подкасти й блоги подано як формати розгорнутої комунікації, орієнтовані на триваліше утримання теми та пояснення складних аспектів; аудіоконтент супроводжується транскрипціями, ілюстраціями та додатковими матеріалами, а інтеграція із зовнішніми сервісами збільшує охоплення й підтримує інституційну видимість поза межами музейних платформ. Тематичне розгортання цифрових епізодів і публікацій демонструє включення музеїв у соціально значущі дискусії та водночас підтримує інституційний контроль над рамкою інтерпретації через добір тем, риторику довіри й стандартизовані способи пояснення.
Ключові слова: гейміфікація, дискурс, інтерактивний, медіа, медіатизація, модус, музей, мультимодальний, синергія тексту і зображення, соціальна семіотика, створення смислів.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії з галузі знань 03 “Гуманітарні науки” за спеціальністю 035 “Філологія”. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2026.
Дисертація присвячена системному дослідженню мультимодального дискурсу провідних музеїв Великої Британії у контексті трансформацій комунікативних практик ХХІ століття. Теоретичну основу роботи становлять соціальна семіотика, теорія мультимодальності, дискурс-аналіз, мультимодальний аналіз дискурсу, візуальна семіотика, а також концепції нової, соціальної й цифрової музеології. Музей розглядається як багатокомпонентне інституційне середовище, у якому значення формується завдяки взаємодії різнорідних семіотичних ресурсів, інтегрованих у простір експозиції та інтерфейс цифрових сервісів, що у комплексі дозволяє генерувати смислотворчі процеси, сторітелінг, характерний для гібридного дискурсу музеїв.
Емпіричну базу дослідження становлять матеріали експозицій 27 музеїв, палацових і замкових комплексів, а також фотодокументація інтерактивних станцій, тактильних зон і об’єктів, інформаційних панелей, навігаційних рішень, мультимедійних ефектів і цифрових елементів, зафіксовані (2022-2025) під час відвідування відомих музеїв у Лондоні, Оксфорді, Кембріджі, Брайтоні, Віндзорі, Арунделі, Ворвіку, Вудстоку: Victoria and Albert Museum, British Museum, The National Gallery, National Portrait Gallery, Science Museum (London), Natural History Museum (London), Ashmolean Museum, Oxford University Museum of Natural History, University Museum of Zoology, Cambridge, The Polar Museum (Scott Polar Research Institute), University of Cambridge, Saatchi Gallery (Vision & Virtuosity by Tiffany & Co.), Tate Museum, Madame Tussauds, Brighton Museum & Art Gallery, Apsley House (The Wellington Museum), Tower of London, Kensington Palace, Hampton Court Palace, Buckingham Palace (The King’s Gallery), Windsor Castle, Blenheim Palace, Colchester Castle, Arundel Castle, Warwick Castle, а також музейних локацій у Стратфорд-апон-Ейвоні, пов’язаних із Вільямом Шекспіром (Shakespeare’s Birthplace, Shakespeare’s Schoolroom & Guildhall, Shakespeare’s New Place).
Онлайн-джерела охоплюють офіційні вебсайти п’яти найбільших провідних музеїв Великої Британії: British Museum, V&A, Natural History Museum, The National Gallery, National Portrait Gallery, а також профілі інституцій у соціальних медіа, зокрема в Instagram, Facebook і TikTok; додатково враховано матеріали Royal Collection Trust (News and features), що відображають розвиток музейного дискурсу інституційну комунікацію, анонсування виставкових проєктів, зв’язок з аудиторією в онлайн просторі. Матеріал включає короткі пояснювальні тексти, лінійні структури слайдів, інтерфейсні переходи між блоками, карусельні публікації та короткі відео, що забезпечують різні режими подання музейного змісту. Узгодження просторових, візуальних, вербальних і цифрових компонентів визначає спосіб подання матеріалу, а поєднання інтерактивних рішень із сенсорними й візуально-текстовими форматами посилює аналітичне опрацювання інформації та підтримує пізнавальну активність відвідувачів у фізичних і цифрових середовищах.
Перший розділ “Теоретичні засади вивчення дискурсу музеїв як складника новітнього комунікативного континууму” формує методологічну рамку аналізу музейної комунікації як дискурсивного середовища, у складі якого мовні практики співвіднесені з мультимодальним і мультисенсорним підходами до створення сучасного комунікативного простору, соціальним контекстом, жанровими нормами, правилами доступу до висловлення та комунікативними ролями учасників. Розділ містить огляд фундаментальних праць і публікацій 2010-2020х років з аналізу дискурсу, критичного аналізу дискурсу, соціальної семіотики, мультимодального аналізу дискурсу, теорії мультимодальності. Огляд сучасних дискурсивних досліджень уточнює трактування дискурсу як багаторівневого комунікативного утворення, у якому створення смислів пов’язане з інституційними процедурами пояснення, категоризації та легітимації. У музейному контексті така перспектива підводить до аналізу експозиційного й цифрового повідомлення як системи дискурсивних рішень, пов’язаних із відбором тем, способом подання матеріалу, межами інтерпретації та очікуваними реакціями адресата. Концептуалізація мультимодальності обґрунтовує вихід за межі візуальної і вербальної площини й зосередження на взаємодії модусів, кожен із яких має соціально закріплені можливості смислотворення. Експозиція внаслідок такого підходу описується як складна конфігурація об’єктів, образів, вербальних написів, світла, звуку, маршруту руху й тілесних практик сприйняття, інтерактивності, що утворюють спільний смисловий контур і підтримують керування увагою, ритмом та темпом інтерпретації. Узагальнення нових музеологічних підходів уточнює інституційну позицію музею як публічного посередника між артефактом і сучасними режимами споживання інформації, а окреслення жанрових параметрів онлайн-комунікації підводить до розуміння цифрового середовища музею як простору, у якому формат, інтерфейс і алгоритмічна видимість стають чинниками дискурсивної організації.
Другий розділ “Мультимодальні, мультисенсорні, інтерактивні компоненти сучасного дискурсу музеїв” спрямовано на аналіз гібрідного експозиційного середовища, у якому смисл формується через узгодження модусів і семіотичних ресурсів, а інтерпретація вибудовується маршрутом руху, навігаційними підказками, точками концентрації уваги та дизайном інформаційних елементів. Експозиційний сценарій постає інструментом упорядкування інформації та комунікації, що визначає логіку доступу до знання й спосіб інтерпретації в просторі, тоді як навігаційні рішення (вступні блоки теми, зонування, типографічна ієрархія, піктограми, колірні коди, нумерація, схеми, мапи, аудіогіди) задають послідовність опрацювання змісту. Розподіл функцій модусів за принципом взаємодоповнення: текстові елементи забезпечують інституційне пояснення й термінологічне рамкування; візуальні ресурси підтримують наочність і зіставлення; просторові рішення організують порядок огляду та зв’язки між тематичними блоками; оригінальні об’єкти підсилюють ефект автентичності; світло й звук задають параметри сприйняття та емоційного налаштування, формуючи атмосферність і керованість досвіду. Вербальний модус представлений не лише традиційнимі короткими текстами музейних експозицій, а й інструкціями, імперативами, запитаннями, які мають регуляторний характер, сприяють створенню емоційного задоволення. У сучасних динамічних мультимодальних і мультисенсорних експозиціях спостерігається синергія тексту і зображення, що підсилює інформативність і спрямовує увагу відвідувача на ключові ознаки експонатів. Мультисенсорний вимір розкривається крізь практики тактильного ознайомлення та сенсорні платформи, у яких дозвіл на дотик, матеріальні зразки, реконструктивні компоненти й сенсорні модулі переводять сприйняття з режиму споглядання в режим практичного опрацювання матеріалу. Інтерактивний складник музейної комунікації вводить режим участі, що реалізується через директивні мовленнєві акти (короткі інструкції, імперативні формули, модальні маркери дозволу або заборони, індикатори послідовності кроків, застереження), унаслідок чого інтерпретація набуває форми дії, а когнітивна робота відвідувача моделюється як виконання послідовних операцій. Гейміфікація описана як спосіб сценарування участі відвідувача, де завдання, правила, рольові моделі, пошукові механіки й предметна взаємодія конструюють навчальний досвід у форматі гри, підтримуючи зворотний зв’язок і триваліше утримання уваги в просторі музею; тематичні заходи в палацах і замках демонструють поєднання історичного наративу з ігровою взаємодією, коли маршрут, підказки та маркери організують занурення й участь.
Третій розділ “Мультимодальність у стратегіях медіатизації музеїв” присвячено аналізу цифрової музейної комунікації як медіатизованого середовища, у якому інституційний смисл конструюється координацією інтерфейсних рішень, вербально-візуальних комплексів, аудіальних форматів і механізмів цифрової взаємодії. Медіатизація визначає способи організації музейного змісту в цифровому середовищі. Вебсайти провідних музеїв утворюють автономні експозиційні простори в цифровому форматі: провідний медіавізуальний елемент головної сторінки, структуровані навігаційні меню, тематичні кластери розділів, контрастна типографіка, модульність подання й системи гіперпосилань формують керований сценарій входження користувача в інституційний простір та закріплюють модель музею як комунікативно-освітньої інституції. Цифровий дискурс у контексті доступності й інклюзивності аналізується через інтеграцію транскриптів, аудіоописів, посилань на адаптовані медіаверсії та узгоджену візуальну навігацію, що розширюють можливості ознайомлення з контентом і стабілізують інтерпретацію для різних груп користувачів. Освітньо-розважальні й дитячо-орієнтовані формати побудовано за логікою навчального завдання: користувач виконує послідовні дії, повторює кроки, обирає варіанти, співвідносить отримані сигнали з підказками інтерфейсу, унаслідок чого знання формується в результаті самостійного опрацювання матеріалу, а не пасивного перегляду. Соціальні платформи (Instagram, Facebook, TikTok) забезпечують публічне позиціонування інституції та підтримують емоційний зв’язок з аудиторією, де трансляційна логіка поступається логіці керованої участі: Stories, жанрово організовані мікроформати, карусельні публікації, короткі відео та інтерактивні механіки створюють послідовність інтерпретації через переходи між екранами, опції вибору, реакції, голосування та мініквізи, а інтерфейсні мікротексти оформлюють запрошення до дії та режим виконання завдання. Подкасти й блоги подано як формати розгорнутої комунікації, орієнтовані на триваліше утримання теми та пояснення складних аспектів; аудіоконтент супроводжується транскрипціями, ілюстраціями та додатковими матеріалами, а інтеграція із зовнішніми сервісами збільшує охоплення й підтримує інституційну видимість поза межами музейних платформ. Тематичне розгортання цифрових епізодів і публікацій демонструє включення музеїв у соціально значущі дискусії та водночас підтримує інституційний контроль над рамкою інтерпретації через добір тем, риторику довіри й стандартизовані способи пояснення.
Ключові слова: гейміфікація, дискурс, інтерактивний, медіа, медіатизація, модус, музей, мультимодальний, синергія тексту і зображення, соціальна семіотика, створення смислів.
Галузі знань та спеціальності :
B11 Філологія (за спеціалізаціями)
Файл(и) :![Ескіз]()
Вантажиться...
Формат :
Adobe PDF
Розмір :
105.27 MB
Контрольна сума :
(MD5):554667d60ad7ea6674f8c220538c8e16
Якщо не вказано інше, ця робота розповсюджується на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International