Міжнародно-правовий механізм протидії дезінформації та пропаганді
Тип публікації :
Дисертація
Дата випуску :
16 липня 2026 р.
Автор(и) :
Лук’янченко, Євгенія Володимирівна
Науковий(і) керівник(и)/редактор(и) :
Мова основного тексту :
Ukrainian
eKNUTSHIR URL :
Цитування :
[APA 7] Лук’янченко, Є. В. (2026). Міжнародно-правовий механізм протидії дезінформації та пропаганді [Дис. доктора філософії, Київський національний університет імені Тараса Шевченка]. eKNUTSHIR.
[ДСТУ] Лук’янченко Є. В. Міжнародно-правовий механізм протидії дезінформації та пропаганді : дис. … доктора філософії : 293 Міжнародне право. Київ, 2026. 197 с.
Лук’янченко Є.В. Міжнародно-правовий механізм протидії дезінформації та пропаганді. Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 293 «Міжнародне право». Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ, 2026.
Дисертація є комплексним дослідженням міжнародно-правового механізму протидії дезінформації та пропаганді, у ході якого досліджено теоретико-правові засади протидії цим явищам, проведено аналіз еволюції концепцій дезінформації та пропаганди від давніх цивілізацій до сучасної цифрової епохи, систематизовано доктринальні підходи до міжнародно-правової протидії дезінформації, досліджено універсальні, регіональні та національні механізми такої протидії, охарактеризовано організаційно-правові засоби протидії російській дезінформації та пропаганді, а також проаналізовано стан співробітництва між Україною та Європейським Союзом у зазначеній сфері. Разом з тим, у дисертації визначено основні напрями реформування системи протидії дезінформації та пропаганді в Україні з урахуванням досвіду ЄС, потреб євроінтеграції та викликів, зумовлених збройною агресією російської федерації.
Перший розділ дослідження присвячений аналізу теоретико-правових засад міжнародно-правової протидії дезінформації та пропаганді. Досліджено еволюцію концепцій дезінформації та пропаганди, яка пройшла шлях від релігійного інструменту до складних цифрових операцій з використанням штучного інтелекту, та виокремлено чотири ключові етапи їх розвитку: витоки та релігійний етап, військово-політичний етап, епоху Холодної війни та цифровий етап. Проаналізовано загальнотеоретичні та історичні основи міжнародно-правової протидії дезінформації, зокрема правові засади регулювання інформаційних відносин на національному та міжнародному рівнях. Встановлено розбіжності у переліках інформаційних правомочностей між Конституцією України, Цивільним кодексом та Законом «Про інформацію», що свідчить про необхідність уніфікації відповідних положень. Систематизовано три ключові доктринальні підходи до протидії дезінформації: ліберально-правовий, безпековий та медіацентричний/технологічний, а також здійснено порівняльний аналіз західних та українських наукових позицій, які поєднують зазначені концепції з особливостями гібридної війни на пострадянському просторі.
Другий розділ дисертації присвячений дослідженню організаційно-правового механізму міжнародно-правової протидії дезінформації та пропаганді. Досліджено універсальні механізми протидії у контексті міжнародного гуманітарного права, міжнародного права прав людини та міжнародного кримінального права. Окремо досліджено ґендерну дезінформацію як інструмент ґендерного переслідування, зокрема з урахуванням прецедентних рішень Міжнародного кримінального суду 2025 року щодо злочинів проти людяності у формі ґендерного переслідування. Обґрунтовано, що переслідування може здійснюватися не лише шляхом фізичного насильства, а й через інституціоналізацію дискримінаційних норм, підживлених пропагандою та неправдивими наративами. Проаналізовано договірні та регіональні механізми протидії дезінформації в ЄС та Раді Європи, зокрема Регламент про цифрові послуги (DSA), Регламент про цифрові ринки (DMA), Регламент про прозорість і таргетування політичної реклами (TTPA Act), а також діяльність East StratCom Task Force. Охарактеризовано організаційно-правові механізми протидії російській дезінформації та пропаганді, зокрема діяльність Росспівробітництва та мережі «Русский мир» як інструментів державної пропаганди під прикриттям культурного обміну, а також міжнародні механізми протидії – G7 Rapid Response Mechanism, NATO Strategic Communications Centre of Excellence, проєкт EUvsDisinfo та мережі незалежних фактчекінгових організацій.
Третій розділ дослідження присвячений аналізу співробітництва між Україною та ЄС у протидії дезінформації та пропаганді. Визначено основні організаційно-правові та інституційні механізми ЄС щодо протидії дезінформації, а також наведено кращі практики у цій сфері. Проаналізовано двосторонні відносини України та ЄС, які формують цілісну архітектуру інформаційної безпеки, що поєднує нормативні стандарти ЄС, українські практики стратегічної комунікації та спільні механізми реагування на інформаційні загрози. Визначено, що це партнерство поступово трансформується в елемент загальної системи демократичної безпеки. Запропоновано комплекс заходів щодо реформування системи протидії дезінформації та пропаганді в Україні, що включає: створення Національного хабу інформаційної стійкості; впровадження системи раннього попередження із використанням штучного інтелекту; запровадження обов’язкових навчальних модулів з медіаграмотності; підтримку незалежних ЗМІ та фактчекінгових організацій; законодавче врегулювання з механізмами судового контролю; активізацію міжнародного співробітництва; впровадження системи KPI для оцінки ефективності; створення програм кризового реагування з правовою підтримкою журналістів; а також адаптацію підходів ЄС до національних умов.
Ключові слова: дезінформація, пропаганда, міжнародно-правовий механізм протидії дезінформації, інформаційна безпека, ґендерна дезінформація, ґендерне переслідування, Міжнародний кримінальний суд, Європейський Союз, Рада Європи, Регламент про цифрові послуги, гібридна війна, медіаграмотність, фактчекінг, співробітництво Україна–ЄС.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 293 «Міжнародне право». Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ, 2026.
Дисертація є комплексним дослідженням міжнародно-правового механізму протидії дезінформації та пропаганді, у ході якого досліджено теоретико-правові засади протидії цим явищам, проведено аналіз еволюції концепцій дезінформації та пропаганди від давніх цивілізацій до сучасної цифрової епохи, систематизовано доктринальні підходи до міжнародно-правової протидії дезінформації, досліджено універсальні, регіональні та національні механізми такої протидії, охарактеризовано організаційно-правові засоби протидії російській дезінформації та пропаганді, а також проаналізовано стан співробітництва між Україною та Європейським Союзом у зазначеній сфері. Разом з тим, у дисертації визначено основні напрями реформування системи протидії дезінформації та пропаганді в Україні з урахуванням досвіду ЄС, потреб євроінтеграції та викликів, зумовлених збройною агресією російської федерації.
Перший розділ дослідження присвячений аналізу теоретико-правових засад міжнародно-правової протидії дезінформації та пропаганді. Досліджено еволюцію концепцій дезінформації та пропаганди, яка пройшла шлях від релігійного інструменту до складних цифрових операцій з використанням штучного інтелекту, та виокремлено чотири ключові етапи їх розвитку: витоки та релігійний етап, військово-політичний етап, епоху Холодної війни та цифровий етап. Проаналізовано загальнотеоретичні та історичні основи міжнародно-правової протидії дезінформації, зокрема правові засади регулювання інформаційних відносин на національному та міжнародному рівнях. Встановлено розбіжності у переліках інформаційних правомочностей між Конституцією України, Цивільним кодексом та Законом «Про інформацію», що свідчить про необхідність уніфікації відповідних положень. Систематизовано три ключові доктринальні підходи до протидії дезінформації: ліберально-правовий, безпековий та медіацентричний/технологічний, а також здійснено порівняльний аналіз західних та українських наукових позицій, які поєднують зазначені концепції з особливостями гібридної війни на пострадянському просторі.
Другий розділ дисертації присвячений дослідженню організаційно-правового механізму міжнародно-правової протидії дезінформації та пропаганді. Досліджено універсальні механізми протидії у контексті міжнародного гуманітарного права, міжнародного права прав людини та міжнародного кримінального права. Окремо досліджено ґендерну дезінформацію як інструмент ґендерного переслідування, зокрема з урахуванням прецедентних рішень Міжнародного кримінального суду 2025 року щодо злочинів проти людяності у формі ґендерного переслідування. Обґрунтовано, що переслідування може здійснюватися не лише шляхом фізичного насильства, а й через інституціоналізацію дискримінаційних норм, підживлених пропагандою та неправдивими наративами. Проаналізовано договірні та регіональні механізми протидії дезінформації в ЄС та Раді Європи, зокрема Регламент про цифрові послуги (DSA), Регламент про цифрові ринки (DMA), Регламент про прозорість і таргетування політичної реклами (TTPA Act), а також діяльність East StratCom Task Force. Охарактеризовано організаційно-правові механізми протидії російській дезінформації та пропаганді, зокрема діяльність Росспівробітництва та мережі «Русский мир» як інструментів державної пропаганди під прикриттям культурного обміну, а також міжнародні механізми протидії – G7 Rapid Response Mechanism, NATO Strategic Communications Centre of Excellence, проєкт EUvsDisinfo та мережі незалежних фактчекінгових організацій.
Третій розділ дослідження присвячений аналізу співробітництва між Україною та ЄС у протидії дезінформації та пропаганді. Визначено основні організаційно-правові та інституційні механізми ЄС щодо протидії дезінформації, а також наведено кращі практики у цій сфері. Проаналізовано двосторонні відносини України та ЄС, які формують цілісну архітектуру інформаційної безпеки, що поєднує нормативні стандарти ЄС, українські практики стратегічної комунікації та спільні механізми реагування на інформаційні загрози. Визначено, що це партнерство поступово трансформується в елемент загальної системи демократичної безпеки. Запропоновано комплекс заходів щодо реформування системи протидії дезінформації та пропаганді в Україні, що включає: створення Національного хабу інформаційної стійкості; впровадження системи раннього попередження із використанням штучного інтелекту; запровадження обов’язкових навчальних модулів з медіаграмотності; підтримку незалежних ЗМІ та фактчекінгових організацій; законодавче врегулювання з механізмами судового контролю; активізацію міжнародного співробітництва; впровадження системи KPI для оцінки ефективності; створення програм кризового реагування з правовою підтримкою журналістів; а також адаптацію підходів ЄС до національних умов.
Ключові слова: дезінформація, пропаганда, міжнародно-правовий механізм протидії дезінформації, інформаційна безпека, ґендерна дезінформація, ґендерне переслідування, Міжнародний кримінальний суд, Європейський Союз, Рада Європи, Регламент про цифрові послуги, гібридна війна, медіаграмотність, фактчекінг, співробітництво Україна–ЄС.
Ключові слова :
дезінформація пропаганда міжнародно-правовий механізм протидії дезінформації інформаційна безпека ґендерна дезінформація ґендерне переслідування Міжнародний кримінальний суд Європейський Союз Рада Європи Регламент про цифрові послуги гібридна війна медіаграмотність фактчекінг співробітництво Україна–ЄС. disinformation propaganda international legal mechanism for combating disinformation information security gender disinformation gender persecution International Criminal Court European Union Council of Europe Digital Services Act hybrid warfare media literacy fact-checking Ukraine–EU cooperation.
Галузі знань та спеціальності :
D9 Міжнародне право
Файл(и) :![Ескіз]()
Вантажиться...
Формат :
Adobe PDF
Розмір :
5.33 MB
Контрольна сума :
(MD5):9c88954a99de5aa5d72cc554e8ec3133
Якщо не вказано інше, ця робота розповсюджується на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International