Обман в "Історії" Геродота: антропологічний погляд

Поліщук, А. (2026). Deceit in Herodotus’ Histories: An Anthropological Perspective. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика(2), 84–92. https://doi.org/10.17721/1728-2659.2026.40.12

Вступ. Обман посідає важливе місце в "Історії" Геродота, проте поняттєві межі брехні та споріднених комунікативних практик залишаються нечітко окресленими. Мета полягає у відтворенні уявлень Геродота про обман шляхом з’ясування як того, яким чином і за яких обставин мовці вводять в оману, так і того, як риторичні стратегії та культурні моделі правди і неправди формують моральну оцінку та впливають на лексичний вибір оповідача і його персонажів.  Зокрема, це стаття вивчає, як обманні дії вербально кодуються, наративно оформлюються й культурно оцінюються в перських, єгипетських і грецьких контекстах.
Методи. Дослідження поєднує три підходи: (1) логіко‑семантичний підхід, що інтегрує когнітивні й корпусні методи із семасіологічними та ономасіологічними процедурами для окреслення давньогрецького лексичного поля обману; (2) наратологічний аналіз і дискурсивний, які допомагають розрізняти явний і прихований обман на рівні персонажів і наратора, а також виявляють ідеологічні та інші прагматичні імплікатури; (3) міжкультурний антропологічний підхід із використанням фокусованих кейсів, що застосовується для порівняння обманного мовлення й поведінки в перському, єгипетському та грецькому культурних середовищах.
Результати. Дослідження засвідчує, що геродотівська лексика обману є системно диференційованою, а не однорідною. Епізоди, пов’язані з персами та єгиптянами, подано за допомогою лексем із виразно негативними моральними конотаціями (διαβάλλω, δόλος), що відповідає культурно зумовленим очікуванням щодо цих спільнот. Натомість у грецьких епізодах уживаються прагматично більш гнучкі та м’які лексеми (μηχανή, σοφία), які подають обман як комунікативну винахідливість, політичну драматургію або соціально прийнятні форми переконання. Наратологічний аналіз показує, що однакові способи обману – наприклад, маскування чи підміна особистостей – отримують різні моральні оцінки залежно від наративного статусу, ідентичності мовця й культурної семантики правди.
Висновки. Обман у Геродота постає як контекстуально чутливий концепт, сформований лексичними відтінками значень, дискурсивно-прагматичними стратегіями та культурно специфічними ідеологіями. Грецький обман є переважно вербальним, витонченим і соціально прийнятним, тоді як перський – з чіткими моральними межами і здебільшого невербальним. Отже, проведене багаторівневе дослідження демонструє, що "Історія" Геродота кодує не лише різні механізми введення в оману, а й різні антропологічні "грамматики" істини в контексті давнього Середземномор’я.