Видимість невидимих у «Київських фресках» Сергія Параджанова: соціальне виключення та роль мистецтва у післявоєнному суспільстві

Адамська, І. (2026). Видимість невидимих у «Київських фресках» Сергія Параджанова: соціальне виключення та роль мистецтва у післявоєнному суспільстві. Українські культурологічні студії, 1(18), 16–22. https://doi.org/10.17721/UCS.2026.1(18).02

Вступ. У статті досліджено кінопроєкт С. Параджанова "Київські фрески" як джерело для аналізу соціокультурних наслідків Другої світової війни в УРСР. Офіційний радянський дискурс героїзував пам'ять про війну, залишаючи поза увагою повсякденні проблеми ветеранів, інвалідів війни, вдів і матерів загиблих. Метою статті є виявлення та аналіз сюжетів сценарію і кінопроб фільму, у яких репрезентовано соціальну ексклюзію в післявоєнну добу, осмислення ролі мистецтва як засобу психологічної адаптації та символічної реінтеграції людини в суспільство.
Методи. У роботі використано методи історико-культурного та візуального аналізу матеріалів і документів, що дали змогу розглянути кінопроєкт як культурний текст, у якому через образи та символи артикульовано проблеми повоєнного суспільства. Джерельну основу дослідження становлять літературні й режисерський сценарії "Київських фресок", короткометражний фільм, змонтований С. Параджановим у 1966 р., документи Київської кіностудії ім. О. П. Довженка, органів влади УРСР та СРСР.
Результати. Встановлено, що у "Київських фресках" С. Параджанов планував вивести у поле видимості соціальні групи, які в офіційному радянському дискурсі залишалися периферійними або репрезентувалися у формалізовано-героїчному ключі. Режисер показує контраст між привілейованими генералами та рядовими ветеранами, інвалідами війни, вдовами, акцентуючи увагу на самотності, психологічних травмах, матеріальній незахищеності й суспільному замовчуванні їхніх проблем. Війна у фільмі постає не завершеною подією минулого, а тривалим досвідом, який продовжує визначати емоційний стан, побут і соціальне становище людини. З'ясовано, що мистецтво в концепції С. Параджанова виконує не лише естетичну, а й соціальну функцію. Взаємодія з музейним простором, творами мистецтва, архітектурою міста сприяють внутрішньому відновленню героїв фільму, збереженню їх гідності, адаптації до нових реалій, реінтеграції виключених осіб у післявоєнне суспільство.
Висновки. "Київські фрески" слід розглядати як художню спробу критичного осмислення післявоєнного радянського суспільства, у якій проблема соціального виключення поєднана з роздумами про роль мистецтва в подоланні травми та поверненні людині видимості. Фільм руйнував оптимістичний образ повоєнної реальності, тому виявився неприйнятним для радянської цензури. Нездійснений проєкт С. Параджанова є цінним джерелом для дослідження культурної пам'яті, візуальної історії та механізмів соціального виключення в УРСР.