Палеобалканські мови в контексті генеалогічної класифікації: лінгвоісторіографічний аспект

Лихачова, А. В. (2022). Палеобалканські мови в контексті генеалогічної класифікації: лінгвоісторіографічний аспект. Studia Linguistica, (20), 71–83. https://doi.org/10.17721/StudLing2022.20.71-83

Метою статті є розкриття особливостей дослідження реліктових палеобалканських мов у їхньому зв’язку з іншими індоєвропейськими мовами у лінгвістиці другої половини ХІХ – початку ХХІ ст. У роботі застосовано актуалістичний метод. Відзначено, що наразі при виділенні групи палеобалканських мов чітко не встановлено єдиного критерію: залучаються і ареальний, і генетичний принципи. При цьому матеріал палеобалканських мов не повною мірою враховано в генеалогічної класифікації індоєвропейських мов; якщо фракійську, фригійську, іллірійські мови включають до цієї класифікації як окремі групи, то місце давньомакедонської, «пеласгійської» та інших палеобалканських мов у класифікації не визначено. Крім того, традиційна генеалогічна класифікація не бере до уваги особливу близькість палеобалканських мов до вірменської, албанської, давньогрецької.
Стисло описано відкриття й дослідження палеобалканських мов. Розкрито зв’язку палеобалканських мов з албанською, вірменською, давньогрецькою, хетською, лувійською, балтійськими, германськими, слов’янськими, індоіранськими мовами.
Авторкою статті акцентовано увагу на тому, що палеобалканські мови реконструйовано переважно на фонологічному, лексичному, дериваційному рівнях (меншою мірою – на морфологічному й синтаксичному), хоча у зв’язку з обмеженістю й нерівномірністю відповідних даних така реконструкція є також обмеженою, а в деяких випадках і суперечливою.
З погляду індоєвропеїстів, лексичні елементи палеобалканського походження фіксуються в сучасних албанській, грецій, болгарській, румунській, вірменській мовах.
У статті підкреслюється, що палеобалканістика подала значний фактичний матеріал, важливий для теорії субстрату, і сприяла розробці методу лінгвістичної стратиграфії.