Особливості віровчення і культової практики "Білого братства"

Валюх, Д. (2026). Особливості віровчення і культової практики "Білого братства". Софія. Гуманітарно-релігієзнавчий вісник, 1(27), 4–9. https://doi.org/10.17721/sophia.2026.27.1

В с т у п . Досліджено проблематику нових релігійних рухів в Україні на прикладі "Білого братства". Актуальність дослідження зумовлена необхідністю комплексного осмислення феномена "Білого братства" як вияву духовної кризи та трансформації релігійності в пострадянській Україні. Поява цього руху у 1990-х роках засвідчила пошук нових форм сакральності після розпаду тоталітарної ідеології, водночас виявивши небезпеку релігійних маніпуляцій у добу соціальних трансформацій. У статті розглядаються віровчення, ритуальна практика та соціокультурна рецепція "Білого братства" у контексті глобальних тенденцій новітньої духовності, синкретизму й неоезотеризму. Спрямовано на виявлення механізмів сакралізації у сучасному суспільстві, природи харизматичного лідерства та впливу релігійного досвіду на соціальну ідентичність.
М е т о д и. Методологічну основу становить міждисциплінарне поєднання філософського, релігієзнавчого, соціокультурного й психологічного аналізу. Застосовано герменевтичний і феноменологічний підходи (Е. Гусерль, М. Еліаде) для реконструкції внутрішньої логіки сакрального досвіду, а також соціокультурну методологію (Е. Дюркгейм, К. Гірц, В. Єленський, Л. Филипович) для аналізу ритуалу як форми колективної інтеграції. Використано психологічні концепції (Е. Фромм, В. Франкл) для пояснення феноменів харизматичного лідерства й духовної компенсації. Компаративний метод дав змогу зіставити "Біле братство" з іншими новітніми культами (теософією, "Церквою Об'єднання", "Аум Сінрікьо"), виявивши спільні риси посттоталітарної релігійності – апокаліптизм, синкретизм і прагнення створити "нову людину".
Р е з у л ь т а т и. Показано, що "Біле братство" постає як синкретичне релігійне утворення, яке поєднало християнську есхатологію, езотеричну космологію, окультний фемінізм і психотехнічні практики. У центрі його віровчення – концепція "Матері Світу" як втілення жіночого Месії, що символізує початок "ери Світла". Доктрина проголошує Україну сакральним центром духовного оновлення, а Київ – "Новим Єрусалимом". Ритуальна система руху є формою реалізації есхатологічної віри через медитації, мантри, колективні трансові практики та театралізовані "служіння Світлу", які створюють стан спільного екстазу. Феномен харизматичного лідерства Марії Деві Христос, що поєднує риси жіночого месіянізму, містичного еротизму та соціального протесту, інтерпретується як ключовий чинник формування спільноти. Виявлено, що рух є водночас виявом духовного пошуку й соціально-психологічного експерименту, у якому релігійна енергія набуває технологічної форми "тотальної духовності".
В и с н о в к и . Доведено, що "Біле братство" є феноменом перехідної духовності, у якому традиційна сакральність трансформується у симулятивну, медійну та психотехнічну. Його доктрина репрезентує глобальний зсув від релігії віри до "релігії досвіду", де ритуал стає інструментом внутрішнього перетворення. Соціокультурна рецепція братства засвідчує подвійність ставлення українського суспільства до нової релігійності: як страх перед фанатизмом і водночас пошук нової духовної ідентичності. Отже, феномен "Білого братства" відображає глибинну потребу культури в метафізичному сенсі в добу секуляризації й інформаційного вибуху, водночас попереджаючи про небезпеку сакралізації влади та маніпуляції вірою.