СЕРЕДНЬОПЛЕЙСТОЦЕНОВА МІКРОТЕРІОФАУНА ПЕЧЕРНОГО МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ ВІНЯВИ (ЛЬВІВСЬКА ОБЛАСТЬ)

Попова, Л., Крочак, M., Крохмаль, О., Циж, Є. (2019). MIDDLE PLEISTOCENE SMALL MAMMAL FAUNA OF THE CAVE LOCALITY AT VINYAVY (L'VIV REGION). Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Геологія, 2(85), 23–27. https://doi.org/10.17721/1728-2713.85.03

Нове місцезнаходження плейстоценових дрібних ссавців Віняви (Львівська обл.) було виявлено в заповненні ніш і карнизів під уступом масивних добре зцементованих пісковиків опільської світи баденського регіоярусу середнього неогену. Місцезнаходження сформувалося у результаті акумуляції пелет хижих птахів і звірів, що оселялися в нішах і ходах у більш пухких підстеляючих пісковиках. У складі фауни присутні рештки комахоїдних, зайцеподібних і гризунів. Присутність Arvicolachosaricus і показники еволюційного рівня інших арвіколід дозволяють віднести фауну до хазарського фауністичного комплексу. Найближчий віковий аналог Віняв – підморенна фауна Матвійовки (Середнє Подніпров'я). В екологічному відношенні Віняви ближче всього до Меджибожу (сингільська фауна Побужжя). Геологічний вік місцезнаходження – середньоплейстоценовий (дніпровський кліматоліт, а, виходячи з екологічних особливостей фауни, скоріше за все – його початок). На основі мікротеріофауни для часу існування фауни Віняв реконструюються відкриті степові біотопи. Клімат був більш холодний, ніж сучасний, але не екстремальний, про що свідчить присутність комахоїдних, і достатньо зволожений, оскільки відсутні всі виразно ксерофільні елементи. Особливо промовиста відсутність такого фонового для плейстоценових місцезнаходжень України компонента, як лагуріди. Арктичний компонент представлений справжнім лемінгом. Висока частка водяної нориці в тафоценозі вказує на значну площу заплав і високу флювіальну активність, характерну скоріше для інтерстадіалів. В іншому разі відсутність сезонних паводків призвела б до розвитку в долинах байрачних лісів і появі лісових видів у складі фауни, чого не спостерігається. Рештки ховраха належать Spermophilusodessanus, що підтверджує недавнє (голоценове) вселення на дану територію її сучасного мешканця S. citellus.