МЕЖІ ПРЕЗУМПЦІЇ ПРАВОМІРНОСТІ ПРАВОЧИНУ ТА ЇЇ ПОШИРЕННЯ НА НІКЧЕМНІ ПРАВОЧИНИ

Цюра, В. (2023). THE LIMITS OF THE PRESUMPTION OF THE LEGALITY OF A TRANSACTION AND ITS EXTENSION TO VOID TRANSACTIONS. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки, 125(1), 96–99. https://doi.org/10.17721/1728-2195/2023/1.125-16

Стаття заснована на положеннях чинного цивільного законодавства, підходах, сформованих у судовій практиці, насамперед, Верховного Суду, та здобутках вітчизняної правової доктрини. Дослідження базується на взаємопов'язаному використанні загальнонаукових і спеціально-юридичних методів, зокрема методів синтезу й аналізу, формально-юридичного та логіко-юридичного, герменевтичного методу тощо.
Обґрунтовано, що презумпція правомірності правочину застосовується до всіх правочинів, незалежно від правової підстави визнання їх недійсними в майбутньому. Тобто презумпція правомірності та необхідність її спростування, виходячи з її природи як правового поняття, застосовується в обох випадках: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (нікчемний правочин) або коли він визнається судом недійсним (оспорюваний правочин). На це вказує як логіка побудови ст. 204 ЦК України, що не розмежовує наведені підстави недійсності правочину стосовно дії презумпції правомірності, наводячи їх поруч одна з одною, так і висновки Верховного Суду, що закріплюють обов'язок суду дослідити фактичні обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину, установити їх наявність або відсутність, та, відповідно, підтвердити чи спростовувати заявлену стороною або зацікавленою особою обставину нікчемності правочину. Таке розуміння змісту правової категорії презумпції правомірності правочину сприяє забезпеченню передбачуваності відповідних суспільних відносин, стабільності ділового обороту та загалом системи вітчизняного зобов'язального прав