ІДЕНТИЧНІСТЬ ЯК ФЕНОМЕН ЕПОХИ ПОСТМОДЕРНУ

Stepyko (Степико Михайло Тимофійович), M. (2019). IDENTITY AS A PHENOMENON OF THE POSTMODERN AGE. Політологічний вісник(83), 60–70. https://doi.org/10.17721/2415-881x.2019.83.60-70

У статті проаналізовано вплив посмодерністських практик на розвиток та функціонування національних держав, їх культуру та ідентичність. Показано, що постмодернізм багато в чому визначається процесами глобалізації як визначальному сьогодні цивілізаційному поступу, змістом якого є зростаючий взаємозв’язок та взаємозалежність національних економік, політичних та соціо-культурних систем, а також тотожність універсалістських практик регулювання діяльності суб’єктів світосистемних відносин в різних сферах буття.З’ясовано, що одним із проблемних наслідків постмодернізму, — де б вони не відбувалися, і які б інституційні, культурні пласти суспільства й моделі поведінки людей не зачіпали — є радикальне перетворення традиційних структур і принципів самоідентифікації, як колективної, так і особистої. Тісне співіснування і навіть взаємопроникнення абсолютно різних, іноді взаємно ексклюзивних, а іноді і просто непересічних ціннісних шкал призводить до тотальної релятивізації всього і вся, коли навіть і особиста, і колективна ідентичність втрачають якість метафізичних констант і усвідомлюються як «незавершений проект». Саме тому людина епохи постмодерну позбавляється впевненості щодо власної визначеності. Тому доконечною є потреба переосмислення змісту та наслідків посмодерністських практик розмивання традиційних ідентичностей та появу нових, ролі держави у збереженні та захисту цінностей, змістів, ідеалів, культурних зразків та мови, що формують та відтворюють націю.Підсумовується, що в посттоталітарних державах європейського простору (в тому числі і в Україні) процеси глобалізації та практики посмодерну породжують дві протилежні тенденції. З одного боку, глобалізація уніфікує, інтернаціоналізує та вестернізує всі сторони життєдіяльності суспільства. А з іншого, вносячи у життя посттоталітарної держави елементи сучасної демократії, стимулює процеси культурного й духовного відродження та прагнення до формування колективного «Ми», утвердження його самості та окремішності шляхом консолідації навколо спільної історії, мови, культури, цінностей та орієнтацій, життєвих стратегій. В Україні це ще й консолідація зусиль усіх її громадян для відсічі російській агресії, захисту суверенітету та незалежності держави, її інтеграції до європейських та євроатлантичних структур, досягнення гідного людини добробуту для всіх громадян. Україна як новітній незавершений цівілізаційний проект має всі перспективи уникнути пасток як «плавильного казана» та мультикультуралізму, так і проблем постомодерну оскільки більшість із них ще не набула на її теренах широкого втілення.