Господарсько-правове регулювання авіаційної діяльності

Петров О. О. Господарсько-правове регулювання авіаційної діяльності : дис. ... доктора філософії : 081 Право. Київ, 2026. 277 с.

Петров О.О. Господарсько-правове регулювання авіаційної діяльності. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право» – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України, Київ, 2026.
Інтегрований характер цивільної авіації зумовлений здійсненням різних видів авіаційної діяльності, пов’язаний із зобов’язаннями України та держав-членів Європейського Союзу щодо створення та функціонування спільного авіаційного простору. Надважливим є задоволення потреб вантажоперевізників і пасажирів у безпечних перевезеннях за зручними маршрутами, забезпечення недискримінаційного доступу авіаперевізників до інфраструктури повітряного транспорту. Україна повинна інкорпорувати у своє законодавство про авіаційну діяльність відповідні вимоги й стандарти Європейського Союзу, забезпечити взаємний доступ до ринків авіаперевезень, чесну конкуренцію на ринку авіаційної діяльності, впровадити однакові правила організації авіаційної діяльності.
Метою дослідження є створення науково-обґрунтованої концепції регулювання авіаційної діяльності як виду господарської діяльності, формулювання відповідних теоретичних висновків та напрацювання практичних рекомендацій щодо вдосконалення законодавства України, яке регулює організацію та здійснення авіаційної діяльності.
У дисертації наведено системний підхід до визначення авіаційної діяльності з огляду на зв'язок з поняттям авіації; врахування особливостей розмежування цивільної та державної авіації; розкриття правової природи через поняття господарська діяльність; загальносистемне значення поняття транспортна діяльність та визначення авіаційної діяльності різновидом транспортної діяльності. Відповідно до наведеного, обґрунтовано, що всі види авіаційної діяльності за предметним критерієм є господарською діяльністю та забезпечують функціонування повітряного транспорту. Запропоновано авторське визначення авіаційної діяльності. За предметно-об’єктним критерієм запропоновано виокремлення основних видів авіаційної діяльності: використання повітряного простору, що пов’язане з експлуатацією повітряних суден; створення умов для використання повітряного простору у зв’язку із експлуатацією повітряних суден.
У дисертації з’ясовано правову природу діяльності з аеронавігаційного обслуговування. Доведено, що вона є господарською діяльністю, окремим видом авіаційної діяльності, що спрямована на організацію повітряного руху. Окремо наголошено на змістовне розмежування понять «організація повітряного руху» та «використання повітряного простору». Автор вважає, що наведені категорії узагальнюють поняття авіаційної діяльності, але водночас надають підстави для розмежування окремих видів авіаційної діяльності. Наголошено на тому, що, на відміну від повітряних перевезень, які відносяться до авіаційної діяльності, що пов’язана із використанням повітряного простору, аеронавігаційне обслуговування відноситься до авіаційної діяльності, яка спрямована на організацію повітряного руху.
У роботі знайшло вирішення питання щодо змісту поняття «авіаційні роботи». Доведено, що авіаційні роботи є різновидом авіаційної діяльності. За своєю правовою природою це є господарська діяльність, яка не відноситься до повітряних перевезень. Здійснення авіаційних робіт передбачає експлуатацію повітряного судна виключно з економічною метою та може передбачати надання окремої послуги.
У дисертації обґрунтовано поняття суб’єктів авіаційної діяльності з позицій науки господарського права. Доведено, що категорії «суб’єкти господарювання» та «суб’єкти авіаційної діяльності» співвідносяться як загальне та родове. Встановлено характер співвідношення категорії «суб’єкти авіаційної діяльності» з поняттями «експлуатант», «авіаперевізник», «суб’єкти господарювання». Запропоновано поділ суб’єктів авіаційної діяльності на дві групи: суб’єкти авіаційної діяльності – експлуатанти; суб’єкти авіаційної діяльності без статусу експлуатанта. Доведено, що поняття «суб’єкти авіаційної діяльності» є ширшим за поняття «авіаперевізник», оскільки окрім авіаперевізників, суб’єктами авіаційної діяльності є інші суб’єкти, предмет діяльності яких інший, ніж в авіаперевізника.
Наведено висновок про те, що суб’єкта господарювання, предметом діяльності якого є авіаційне страхування, слід вважати суб’єктом страхової діяльності і, відповідно, страховиком за договором страхування. Разом із тим, з'ясовано, що авіаційне страхування є передумовою здійснення певних видів авіаційної діяльності. Безпосередньо суб’єкти авіаційної діяльності можуть бути страхувальниками, тобто стороною договору страхування і водночас споживачами послуг, які надає страховик. З огляду на те, що у випадках, передбачених законодавством, суб’єкти авіаційної діяльності зобов’язані укладати договори страхування ризиків цивільної авіації за певними класами страхування, доведено, що господарська компетенція суб’єктів авіаційної діяльності має певні особливості. Однією з таких є передбачений законодавством обов’язок цих суб'єктів щодо авіаційного страхування.
Сформульовано основні положення, що визначають правове становище суб’єктів, які здійснюють авіаційні роботи: суб’єкти, які здійснюють авіаційні роботи, є суб’єктами господарювання, окремим видом суб’єктів авіаційної діяльності; суб’єкти, які здійснюють авіаційні роботи, мають статус експлуатанта повітряного судна; до числа суб’єктів, які здійснюють авіаційні роботи, можуть бути віднесені не лише суб’єкти господарювання, зареєстровані за законодавством України, а також іноземні експлуатанти, за умови, що вони виконують авіаційні роботи на території України; суб’єкти, які здійснюють авіаційні роботи, повинні мати відповідний дозвільний документ, що є передумовою для виконання авіаційних робіт.
У дисертації з’ясовано особливості ліцензування та сертифікації авіаційної діяльності як різновиду дозвільних транспортних процедур. Зокрема доведено, що ліцензування та сертифікація авіаційної діяльності є засобами державного регулювання, що застосовуються з метою забезпечення функціонування підсистеми повітряного транспорту, тобто мають окрему цілеспрямованість; мають несумісний характер, який унеможливлює застосування цих процедур на інших видах транспорту та зумовлює окреме правове регулювання. Визначено, що ліцензування повітряних перевезень, як різновид транспортної дозвільної процедури найбільш характеризують такі ознаки: імперативно-правовий характер, спеціальна галузева спрямованість, суб’єктний склад. Встановлено спеціальні ознаки сертифікації авіаційної діяльності: регулюється спеціальним законодавством – Повітряним кодексом України та Авіаційними правилами України; є засобом державного регулювання авіаційної діяльності; є галузевим видом сертифікації; характеризується різновидами документів дозвільного характеру (сертифікат, схвалення, тощо).
Автором сформульовано положення, які зумовлюють системно-галузевий підхід до застосування категорії «повітряне судно» у законодавстві України, зокрема встановлено, що поняття «повітряне судно» застосовується для узагальнення об’єктів інфраструктури повітряного транспорту, що використовуються для здійснення авіаційної діяльності; застосовується для виокремлення тих видів транспортних засобів, які використовуються виключно у сфері цивільної авіації; застосовується як універсальна правова категорія щодо різних видів повітряних суден, які передбачені законодавством і відповідають ознакам льотної придатності. Встановлено, що ознака льотної придатності дозволяє визначити особливості повітряного судна як окремого виду транспортних засобів та об’єкта інфраструктури повітряного транспорту; пов’язується з виконанням власником повітряного судна та його експлуатантом передбаченого законодавством обов’язку щодо підтримання належного технічного стану повітряного судна; підтвердження льотної придатності повітряного судна відбувається шляхом видачі сертифіката льотної придатності. Визначено основні критерії класифікації цивільних повітряних суден: за експлуатаційною готовністю; за ознакою належності цивільного повітряного судна на праві власності або на праві узуфрукта державного або комунального майна; за ознакою пілотованості.
У дисертації обґрунтовано висновок про розмежуванння понять «аеропорт», «аеродром» та «аеродромні об’єкти». Доведено необхідність закріплення в Повітряному кодексі України поняття «аеродромні об’єкти» як системоутворювальної правової категорії, функціональна подібність якої пов’язана із правом доступу до об’єктів інфраструктури повітряного транспорту. Автором проведено теоретичне розмежування понять «власник аеродрому» та «експлуатант аеродрому», а також наведено положення про доцільність використання понять «власник об’єкта інфраструктури» та «оператор об’єкта інфраструктури».
У дисертації обґрунтовано висновок про інституційну господарсько-правову природу законодавства про авіаційну діяльність. Встановлено, що законодавство про авіаційну діяльність структурно інтегровано до системи повітряного транспорту та функціональної мети цивільної авіації, становить взаємопов’язану за змістом та упорядковану за предметно-галузевою ознакою систему міжнародних договорів та нормативно-правових актів України, які регулюють суспільні відносини, що виникають у зв’язку із організацією та здійсненням авіаційної діяльності. Виокремлено спеціальні ознаки законодавства про авіаційну діяльність: предметно-галузевий характер; кодифікованість; правова імплементація; підзаконна систематизація.
Уперше з’ясовано, що Авіаційні правила України – це упорядкована суб’єктом правотворчої діяльності система підзаконних нормативно-правових актів, які прийняті на підставі Конституції України, законів, чинних міжнародних договорів та регулюють відносини щодо організації та здійснення авіаційної діяльності, а також інші відносини у сфері цивільної авіації. Згідно до особливостей правової природи, Авіаційні правила України не можуть бути визначені нормативно-правовим актом у формі окремого офіційного документа, вони є результатом систематизації підзаконних нормативних актів.
Автором запропоновано включати до горизонтальної системи законодавства про авіаційну діяльність: загальне авіаційне законодавство, яке регулює відносини щодо використання повітряного простору, авіаційної безпеки, організації авіаційної діяльності; інфраструктурне авіаційне законодавство, яке регулює відносини, пов’язані із використанням об’єктів інфраструктури повітряного транспорту; законодавство про повітряні перевезення, яке регулює відносини, які безпосередньо пов’язані із здійсненням повітряних перевезень; законодавство про інші види авіаційної діяльності.
Відповідно до сформульованих у дисертації теоретичних висновків, автором обґрунтовано доцільність внесення змін та доповнень до законодавства України про авіаційну діяльність, запропоновано відповідні проєкти нормативних актів.
Ключові слова: господарська діяльність, господарське право, господарське законодавство, транспортна діяльність, транспортне право, транспортне законодавство, транспортна інфраструктура, авіаційна діяльність, повітряне судно, безпілотне повітряне судно, євроінтеграція, сталий розвиток, воєнний стан, післявоєннє відновлення.