ПОДОЛАННЯ НОВІТНЬОЮ УКРАЇНСЬКОЮ ІСТОРІОГРАФІЄЮ УПЕРЕДЖЕНОСТІ РАДЯНСЬКИХ ДОСЛІДНИКІВ ЩОДО ВИСВІТЛЕННЯ ПОСТАТІ М. Г. РЄПНІНА

Vuyko, B. (2020). OVERCOMING BY UKRAINIAN HISTORIOGRAPHY PREDICTIONS OF SOVIET RESEARCHES IN THE COVERAGE OF M. REPNIN’S FIGURE. Almanac of Ukrainian Studies(24), 46–51. https://doi.org/10.17721/2520-2626/2019.24.8

У статті простежено подолання новітньою українською історіографією упередженості радянських дослідників щодо висвітлення постаті М. Г. Рєпніна. Встановлено, що з ідеологічних міркувань радянські дослідники мало писали про представників правлячої еліти імперської доби. Генерал-губернаторська форма правління висвітлювалася лише як реакційна, груба сила самодержавства та кріпосної системи у регіонах. У такому ж контексті розглядалася й посада військових губернаторів. До уваги не бралися індивідуальні риси військових управителів, не досліджувалися матеріали, які розкривали їхній світогляд, громадсько-політичні переконання. Їхнє бачення перспектив розвитку ввіреного краю розглядалися виключно з упереджених класових позицій. Доведено, що позитивним моментом новітньої української історіографії стало те, що при залученні нової джерельної інформації вона спростувала радянський підхід у ставленні до генерал-губернаторів як до царських сатрапів, які намагалися лише зберегти самодержавство у віддалених регіонах Російської імперії. Звернення до головних постатей генерал-губернаторів, їхніх індивідуальних рис, дало змогу сучасним дослідникам перервати традицію радянської історіографії у цьому питанні. Генерал-губернаторська форма правління і самі урядовці розглядаються вже як посередники у налагодженні конструктивних відносин між центром та регіонами. Так, основна діяльність генерал-губернаторів, у тому числі і М. Г. Рєпніна, переконані дослідники, була спрямована на користь регіонів. Важливим досягненням новітньої української історіографії стало і те, що вийшли праці, спеціально присвячені постаті генерал-губернатора Малоросії М. Г. Рєпніна. Сучасні дослідники переконані, що М. Г. Рєпнін був видатною особистістю не лише для свого часу, але й значною мірою випереджав його. Його світогляд і реальні справи не вписувалися в загальноприйняті на той час імперські канони, а намагання європеїзувати ввірений йому регіон, став тим фактором, який зрештою призвів до його відставки та звинувачення у прагненні до автономізму.