ЛОГІКА ЕТИЧНОГО ПІЗНАННЯ: ПОДОЛАННЯ СЕБЕ

Brodetska, Y. (2019). THE LOGIC OF ETHICAL COGNITION: SELF-OVERCOMING. Almanac of Ukrainian Studies(25), 19–23. https://doi.org/10.17721/2520-2626/2019.25.3

Аналіз статті зосереджено на розгляді онтологічних аспектів гармонійного індивідуального і суспільного буття та їх реалізації у просторі екзистенційної природи особистості. Внутрішній конфлікт, протистояння собі розгортається головним чином у полі етичного знання навколо концептів «добро і зло». Обидва метафізичні принципи етики відтворюють бінарну опозицію «буття / небуття», «творіння / руйнації», «конфлікту / гармонії». У просторі людського існування внутрішній конфлікт постає у вигляді проблеми нерозуміння різниці між добром і злом. Тому долання внутрішнього зла передбачає наявність добра як абсолютної етичної універсалії, що відкривається людині лише в процесі пізнання себе. Виявлено, що на відміну від пізнання оточуючого середовища, сам по собі принцип самопізнання – метафізичний. Він розкриває себе у пізнанні серця, що здатне проникати у саму суть людської екзистенції, розкривати її унікальність. Іншими словами, пізнання себе не передбачає накопичення знань, що забезпечують володіння ними, використання задля власних корисних цілей. У форматі самопізнання «знати» добро означає «бути» його носієм, впустити його у себе. Тому в процесі самопізнання сенс і значення набувають лише знання етики добра і розуміння їх відмінності від зла. Проте, навіть ці етичні принципи знаходять свою справжню цінність, лише трансформуючись зі сфери теорії в практику, тобто життєвий досвід людини – її чесноти. Зазначається, що пізнати себе, значить пізнати в собі той творчий потенціал, дар, який робить людину унікальною і самоцінною. А, отже, через пізнання і подолання в собі негативу (вад, гріхів, бажань, ілюзій), прийти до себе реального, щирого. На шляху від зла до добра людина відкриває знання про себе, єдиним осередком якого є її серце. Останнє вчить нас приймати ближнього, підходити до людини з позицій допомоги, підтримки, а не конкуренції, заздрості, агресії. Таким чином, потенціал пізнавальних можливостей серця у перетворенні зла у добро є найбільш оптимальним. Оскільки в структуру пізнання воно залучає елементи більш високих, еволюційних сфер. У цьому полягає відмінність серцевого пізнання від раціонального, пов'язаного з роботою тільки апарату мозку, що характеризується в першу чергу переробкою інформації, яка передається зовнішніми органами почуттів. Саме цей ракурс дослідження розкривається у сучасному філософському дискурсі як пізнання серця, що долає межі й диктат власного Я.