ГУМАНІТАРНА КРИЗА У ЗОНАХ ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТІВ: НА ЩО СПОДІВАТИСЬ ЛЮДИНІ, «ЯКА НАДМІРУ СТРАЖДАЄ»

Tsiorupa, M. (2021). HUMANITARIAN CRISIS IN THE AREA OF ARMED CONFLICTS: HOPE OF A MAN, “WHO SUFFERS EXCESSIVELLY”. Almanac of Ukrainian Studies(29), 193–199. https://doi.org/10.17721/2520-2626/2021.29.27

У назву статті включено фрагмент скорботних міркувань Альбера Камю з актуальної у наш час програмної роботи «Чума» щодо марності багатьох зусиль людства по вирішенню так званих «вічних проблем»: напастей смертельних хвороб, соціального зла диктатур та війн. До них ми відносимо проблему зменшення надлюдських страждань за умов конфліктного воєнного часу. Не дарма на питання, «чого слід чекати людині, що надміру страждає», Камю роздумами свого героя доктора Ріє не знаходить відповіді, полишаючи його вирішення на прийдешні покоління. Хоча філософія, на думку античних авторів, починається з осмислення страждань, проте європейська традиція, вказує французька дослідниця Е. Рудинеско в роботі «Філософи в обіймах бурі», починається з доволі пізнього звернення до митарств та поневірянь. Це вплинуло на той факт, що проблема гуманізації збройних конфліктів вирішувалась здебільшого у політично-правовій площині з прийняттям Женевських конвенцій 1949 р., а тексти Гуманітарних Маніфестів П. Куртца не торкались стану гуманітарних криз під час збройних конфліктів. Поширення збройних конфліктів майже по всіх регіонах планети, не зважаючи на пандемії та кліматичні кризи, викликає все більш жорстокі страждання, думки про які пересічна людина відкидає у «віддалений кут» свідомості, а ЗМІ зосереджені на action на полях бойових дій та на цікавих подіях за столом переговорів. У збройних акціях все більший відсоток цивільного населення (вже більше 90%), серед яких біля 400 мільйонів дітей, неймовірно страждають від не бачених раніше знущань над людською природою. «Нас не вважають за людей», – з гіркотою відзначала жінка з народності тиграй регіону Ефіопії, де відбувається збройне придушення сепаратистського руху. Ми вважаємо, що у центр роздумів щодо зменшення неминучих страждань слід поставити турботу про людяність в людині, а не матеріальну гуманітарну допомогу, при всій її значущості та вимірюваній у тонах продовольства, вазі. Варто звернути спеціальну увагу на світоглядні, філософські й моральні засади діяльності гуманітарних рухів, на гуманітарні практики за прикладом постатей «Праведників світу» для уникнення переходу від гуманітарних криз до катастроф. Концепт запропонованого вирішення проблеми полягає у зверненні до необхідності дотримання принципових пунктів недопущення переходу від гуманітарної кризи до катастрофи. Такі принципові позиції є морально-правовими та світоглядними, а не тільки воєнно-політичними, спрямованими на врегулювання конфліктів офіційними засобами. Гуманітарна криза означає такий переламний пункт життєвого простору всіх, хто знаходиться у зоні збройного конфлікту (а з них найнезахищенішими є діти, жінки, старі та літні люди), коли життя знаходиться на межі фізичного та духовного виживання. Гуманітарна катастрофа означає неприпустимий ступінь страждань десятків тисяч, а може й мільйонів людей. Безпосередньо воюючі захищені (якщо так можна висловитись) правом війни, бойовою мораллю та у цілому готові до страждань. Доки людство не втратило потенціал людяності та гуманного ставлення до всіх, згідно терміну арабського поета Сааді «адамійят», його потрібно реалізовувати не лише у матеріальній гуманітарній допомозі, але й у духовній сфері.