"Театр перед твоїм порогом". Драматургічний триптих Ігоря Костецького періоду МУРу: жанрова деконструкція і стильовий синтез

Василенко, В. (2026). "Театр перед твоїм порогом". Драматургічний триптих Ігоря Костецького періоду МУРу: жанрова деконструкція і стильовий синтез. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика, (1), 17–26. https://doi.org/10.17721/1728-2659.2026.39.3

Вступ. У статті розглянуто драматургію Ігоря Костецького другої половини 1940-х років крізь призму жанрової деконструкції та полівалентного стильового синтезу. Основну увагу зосереджено на механізмах трансформації архаїчних жанрових моделей задля артикуляції модерністської проблематики, а також на процесах перекодування ідейно-естетичної парадигми української драми в добу Мистецького Українського Руху (МУРу).
Методи. Застосовано комплекс взаємодоповнювальних підходів, що уможливлюють багатогранний аналіз об'єкта: історико-літературний (для реконструкції мистецького ландшафту і генези драматургії автора), порівняльно-типологічний (задля обґрунтування жанрових інновацій у зіставленні з магістральними парадигмами європейського театру), поетикальний (з метою експлікації архітектоніки творів і стильових домінант митця) та інтертекстуальний (для осягнення багаторівневого діалогу письменника з національною і європейською культурною спадщиною).
Результати. З'ясовано, що авторські жанрові дефініції ("мораліте однієї днини", "вистава в масках", "містерія") функціонують як знаки семантичного розриву, адже задекларована в підзаголовках форма вступає в дисонанс з екзистенційною модальністю текстів. Зокрема, у "Спокусах несвятого Антона" підважування канону мораліте досягається через радикальну профанацію метафізичного конфлікту: замість вертикального руху до духовного просвітлення автор запроваджує структуру регресивної циклічності. У такому художньому просторі катарсис виявляється неможливим, а духовна боротьба героя підміняється відтворенням буденного абсурду. У драмі "Близнята ще зустрінуться" жанрова матриця "вистави в масках" модифікується шляхом депсихологізації персонажів, а сама маска функціонує не як засіб комічного перевтілення, а як знак розпаду ідентичності й множинності людського "я". У "Дійстві про велику людину" іронічне переосмислення містерійної схеми "сходження героя" унаочнює кризу сакрального в добу тотальної симуляції та знеособлення.
Висновки. Доведено, що підхід письменника до категорії жанру не нормативний, а евристичний: він здійснює ресемантизацію передмодерних драматичних форм, використовуючи їх структурні елементи (алегоризм, схематизм, маску) не за первісним сакрально-дидактичним призначенням, а для профанації міфу та діагностики антропологічної кризи ХХ ст. Феномен ідіостилю І. Костецького ґрунтується на поєднанні двох типологічно споріднених, хоча й історично віддалених естетичних систем: барокової, що "втримує" архітектонічний каркас його творів (вертикальна двоплановість, алегоричні фігури, прийом маски, концепт "theatrum mundi", інтермедійна фрагментація дії), і модерністської, котра наповнює їх актуальною екзистенційною чуттєвістю й новітніми поетикальними регістрами (експресіоністична напруга, сюрреалістична логіка сновидіння, абсурдистський алогізм, десубстанціалізація часу тощо).