НЕОҐРАЙСІВСЬКІ ЛІНГВОПРАГМАТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ВЕРБАЛЬНОГО ГУМОРУ: ТЕОРЕТИЧНИЙ ТА ЕМПІРИЧНИЙ СИНТЕЗ

Поліщук, А. (2023). НЕОҐРАЙСІВСЬКІ ЛІНГВОПРАГМАТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ВЕРБАЛЬНОГО ГУМОРУ: ТЕОРЕТИЧНИЙ ТА ЕМПІРИЧНИЙ СИНТЕЗ. Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. Literary Studies. Linguistics. Folklore Studies(1), 107–112. https://doi.org/10.17721/1728-2659.2023.33.18

Серед сучасних лінгвокогнітивних підходів до розкриття механізму породження гумору найбільш відомими є Теорія семантичного сценарію (Semantic Script Theory of Humour) та її удосконалена версія – Загальна теорія вербального гумору (General Theory of Verbal Humour), які об'єднуються навколо ідеї фреймової/сценарної невідповідності інтерпретацій гумористичної ситуації. Дослідження присвячене одному з найбільш дискутованих лінгвопрагматичних напрямків, що ввійшов до складу Загальної теорії вербального гумору, так званій неоґрайсівській теорії Раскіна Аттардо. Вона полягає в тому, що жарти, а також інші форми комічного становлять несумлінний спосіб спілкування, який протиставляється моделі Ґрайса і відповідно керується іншим, гумористичним, кооперативним принципом. У ході аналізу поглядів цих авторів (Attardo & Raskin  1994; Attardo 1993, 2003, 2017) на не/дотримання кооперативних максим у гумористичному повідомленні було виділено зону продуктивної критики, а саме: недостатнє розрізнення понять"порушення" (violation) vs "ігнорування" (flout) кооперативної норми (Dynel 2008, 2013); відсутність належного інтересу до соціального контексту й емоційного фону комунікації, передбачуваного теорією релевантності й теорією ввічливості, і відповідно обмеженість комунікативної норми лише кооперативним принципом Ґрайса; відсутність критерів навмисного порушення комунікативних максим, необхідного для ідентифікації гумористичних імплікатур. Комічний ефект тим більше вірогідний, якщо в ході інтепретації адресат віднаходить повторне зневажання максими, а також можливе ігнорування інших норм. Тому до загальноприйнятого переліку максим Ґрайса пропонується віднести принцип ввічливості Ліча, який орієнтований зде-більшого не на змістовий аспект комунікації, а на соціальний: ставлення мовця до третіх осіб у статусно-рольовій ієрархії.  Отримані  результати  теоретичної  розвідки  інтегруються  в  удосконалену  модель  інтерпретації  гумору  й ілюструються лінгвопрагматичним аналізом вербального жарту.