Договірне регулювання відносин подружжя в міжнародному приватному праві

Горбаль Н.В. Договірне регулювання відносин подружжя в міжнародному приватному праві : дис. ... доктора філософії : 293 Міжнародне право. Київ, 2026. 295 с.

Горбаль Н.В. Договірне регулювання відносин подружжя в міжнародному приватному праві. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 293 «Міжнародне право» (галузь знань 29 «Міжнародні відносини») – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2026.
Дисертаційне дослідження присвячене комплексному аналізу договірного регулювання відносин подружжя в міжнародному приватному праві як багаторівневого механізму, що поєднує матеріально-правові інструменти сімейного та цивільного права із колізійно-правовим визначенням застосовного права, вимогами до форми правочинів, умовами їх дії щодо третіх осіб, а також стандартами судового контролю й правозастосування. Актуальність теми зумовлена інтенсифікацією транскордонної мобільності, зростанням кількості сімейних правовідносин, ускладнених іноземним елементом, накопиченням активів і зобов’язань у різних юрисдикціях та підвищенням значення правової визначеності щодо майнових наслідків шлюбу.
Метою дослідження є розроблення цілісного науково обґрунтованого підходу до договірного врегулювання майнових відносин подружжя в міжнародному приватному праві, визначення його меж, інструментів і гарантій ефективності, а також формулювання пропозицій, спрямованих на підвищення передбачуваності наслідків для сторін і третіх осіб. Для досягнення мети проаналізовано юридичну природу відносин подружжя та їх зміст у координатах приватноправового регулювання; співвідношення законного та договірного режимів майна і критерії їх практичної ефективності; систему договорів між подружжям як інструментарій вирішення регулятивних потреб (режим майна, утримання, забезпечення дитини, майнове планування на випадок смерті); колізійно-правові передумови дійсності й виконуваності домовленостей; проблеми дії подружніх договорів щодо третіх осіб; судові моделі втручання у подружні домовленості на вимогу кредитора та у зв’язку з публічно-правовими ризиками (зокрема арештом майна у кримінальному провадженні). Методологічну основу становлять системний, формально-юридичний, порівняльно-правовий, функціональний методи, а також аналіз судової практики та прийоми правового моделювання, що дозволило поєднати доктринальний рівень із прикладними завданнями договірної техніки й правозастосування.
Категорія «відносини подружжя» у правовому сенсі розкрита через юридичний факт державної реєстрації шлюбу, що забезпечує коректне відмежування подружніх правовідносин від суміжних форм приватного співжиття та стосунків. Доведено, що автономія волі у сімейному праві є функціонально спрямованою і нормативно обмеженою. Договірне втручання у сферу особистих немайнових прав є юридично недопустимим, натомість майнові права та обов’язки подружжя становлять предметно виправдану сферу договірного регулювання. Показано, що механізм правового регулювання майнових відносин подружжя практично реалізується через законний і договірний режими, різниця між якими полягає не у «джерелі» регуляції, а у способі конкретизації правового режиму майна: презумптивно-імперативному (за загальним правилом) або індивідуалізованому (за домовленістю сторін).
Законний режим спільної сумісної власності, попри його базову стабілізуючу функцію, не забезпечує наперед заданої визначеності для сторін і часто «активується» переважно у конфліктних або транзакційних ситуаціях. Натомість договірний механізм, будучи найбільш придатним для індивідуалізації майнового режиму, потребує високої юридико-технічної якості, внутрішньої узгодженості та відповідності вимогам правочинності.
В ускладнених іноземним елементом відносинах колізійне регулювання обґрунтовано розглянуто як первинну передумову ефективності як законного, так і договірного режимів, оскільки саме визначення застосовного права впливає на допустимість і межі договірного врегулювання, вимоги до форми, дію домовленостей щодо третіх осіб і прогнозованість виконання.
Систему договірного інструментарію майнового врегулювання відносин подружжя запропоновано розглядати як функціонально необхідні договори, здатні покривати повний цикл регулятивних потреб подружжя: шлюбний договір як центральний комплексний засіб; договір про поділ спільного майна як механізм конкретизації титулу щодо вже набутого; договір про утримання одного з подружжя; договори щодо фінансового забезпечення дитини (з урахуванням принципу непогіршення становища дитини); спадковий договір подружжя як інструмент майнового планування на випадок смерті. Обґрунтовано допустимість і доцільність змішаних договорів як форми концентрації домовленостей за умови суворого дотримання вимог цивільного і сімейного законодавства, форми правочинів і колізійних приписів.
Концептуалізовано шлюбний договір як інструмент, що виходить за межі вузького розуміння «модифікації законного режиму майна». Доведено його здатність виконувати функцію прогнозного правового планування майнових наслідків сімейного життя. Запропоновано методологічний підхід до конструювання шлюбного договору, орієнтований на виявлення цілей сторін, ідентифікацію ризиків та їх юридичне «переведення» у наперед визначені моделі поведінки, що посилює доказову спроможність домовленостей і зменшує простір конфлікту.
Обґрунтовано, що цілі укладення шлюбного договору є не «мотиваційним тлом», а юридично значущим чинником його змісту, меж допустимого та прогнозованої виконуваності. Показано, що саме належна юридична конкретизація цілей переводить шлюбний договір із «декларативного» документа у доказово й практично придатну модель майнової поведінки, знижує ризики подвійного тлумачення та підвищує стійкість домовленостей у взаєминах із третіми особами й у транскордонних ситуаціях. Визначено сім практичних цілей укладення шлюбного договору.
Встановлено, що реальна юридична цінність шлюбного договору проявляється у «зовнішньому периметрі» правовідносин, тобто у взаємодії з третіми особами та в умовах публічно-правових ризиків. Досліджено межі допустимого балансування між автономією волі подружжя та охороною прав кредитора; запропоновано розмежування судових моделей втручання у подружні договори на вимогу кредитора. Проаналізовано проблему арешту майна у кримінальному провадженні щодо одного з подружжя та обґрунтовано необхідність застосування стандартів пропорційності й належної доказової бази у світлі практики ЄСПЛ щодо захисту права власності, з метою недопущення надмірного втручання у право власності добросовісного з подружжя.
Показано, що збройний конфлікт істотно змінив фактичні умови реалізації автономії волі, підвищивши значення доказової спроможності та виконуваності домовленостей.
Обґрунтовано потребу інституційного підсилення шлюбного договору через державну реєстрацію як умову правової визначеності та дієвості щодо третіх осіб. Запропоновано модель спеціального державного реєстру з обмеженим доступом, яка забезпечує публічність юридично значущих відомостей (метаданих) за збереження конфіденційності змісту договору.
Отримані результати мають практичну цінність для адвокатської та нотаріальної діяльності, судової практики, нормотворчої роботи та правничої освіти, оскільки пропонують системні орієнтири для конструювання подружніх договорів, підвищення їх дійсності й виконуваності, а також для формування єдиних підходів до оцінки таких договорів у спорах із кредиторами та в умовах публічно-правових обмежень.
Ключові слова: міжнародне приватне право; сімейне право; відносини подружжя; договірне регулювання; шлюбний договір; договори між подружжям; автономія волі; іноземний елемент; вибір права; дія договору щодо третіх осіб; правова визначеність; державна реєстрація шлюбних договорів.