СУЧАСНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ФІЛОСОФІЇ ПОВСЯКДЕННОЇ МОВИ: КОНТЕКСТУАЛІСТСЬКИЙ ПІДХІД

Sobolievskyi, P. (2025). MODERN INTERPRETATION OF THE ORDINARY LANGUAGE PHILOSOPHY: A CONTEXTUALIST APPROACH. Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. Philosophy, 1(12), 113–116. https://doi.org/10.17721/2523-4064.2025/12-19/23

Вс т у п . Наголошено, що в сучасній епістемологічній дискусії контекстуалістський підхід до знання, зокрема його звернення до повсякденної мови та повсякденного вжитку, часто піддається критиці. Основна теза цієї критики полягає в тому, що апеляція до мовної інтуїції та практик повсякденного спілкування не може сама по собі слугувати належною підставою для прийняття теоретичних зобов'язань, закладених у таких практиках. Підкреслено, що повсякденне мовне вживання, хоча й репрезентує певні епістемічні інтуїції, не має достатньої нормативної сили, щоб виправдати поділ на різні типи знання, зокрема на знання за низькими (знання L) і високими (знання H) стандартами. Отже, контекстуалістський аргумент, що покладається на мінливість змісту тверджень на кшталт "S знає, що P" залежно від контексту, не витримує критики, оскільки його мовна основа є емпірично слабкою і теоретично необґрунтованою. Означено, що стратегія подолання таких контраргументів полягає у зверненні до напрацювань філософії повсякденної мови, які доводять доречність аналізу висловлювань природної мови в межах наукового та філософського пізнання.
Ме тоди . Здійснено концептуальний аналіз ключових епістемологічних понять із метою встановлення чітких розрізнень між різними формами знання – зокрема між знанням за низькими стандартами (знання L), знанням за високими стандартами (знання H) та знанням за середніми стандартами (знання M). Застосовано метод історико-філософської реконструкції, зокрема здійснюється систематичний аналіз філософських джерел і сучасного теоретичного доробку задля визначення місця методології філософії повсякденної мови в межах сучасної епістемології.
Рез у ль та ти . Розкрито, що ключова проблема, яка постає у зв'язку зі знанням H, полягає в його повній нефункціональності в межах практичної епістемології. Концепція знання, що вимагає абсолютної певності, не лише не виконує жодної комунікативної функції, а й робить будь-яке твердження про знання неможливим. Аргументовано, що всі акти комунікації та практичної взаємодії, що передбачають посилання на знання, втратили б сенс, якби єдиною допустимою нормою залишалося знання за стандартами інфалібілізму.
Натомість визначено, що знання у сенсі фалібілізму (знання L) має як теоретичне, так і прагматичне обґрунтування. Збереження концепту знання L дає змогу не лише здійснювати осмислену епістемічну диференціацію (наприклад, між обґрунтованим переконанням та здогадкою), а й підтримує нормальне функціонування мови. У цьому контексті знання L не є спрощеною формою знання, а радше фундаментальним інструментом когнітивної навігації в умовах епістемічної обмеженості.
Вис н овк и . Обґрунтовано, що між знанням H і знанням L немає можливості теоретичного компромісу. Ці дві концепції втілюють несумісні епістемічні інтуїції, і будь-яка спроба інтеграції їх у межах єдиної теорії приречена на невдачу. Теоретик знання має здійснити свідомий вибір між ними, і цей вибір, за логікою представленого аргументу, повинен схилитися на користь фалібілізму. Таким чином, доведено, що в контексті філософії мови концепція фалібілізму знання постає не як компроміс, а як єдина життєздатна основа для побудови послідовної теорії пізнання.