М. І. Петров – перший історик нової української літератури (до 185-річчя вченого)

Александрова, Г. (2025). М. І. Петров – перший історик нової української літератури (до 185-річчя вченого). Українознавство, 4(97), 75-84. https://doi.org/10.17721/2413-7065.4(97).2025.342941

Актуальність. Наукова спадщина Миколи Петрова (1840–1921), професора Київської духовної академії, літературознавця, фольклориста, бібліографа, музейника та церковного історика, сьогодні викликає великий інтерес в українській науці.   Визначною працею в інтелектуальній біографії М. Петрова є його «Нариси з історії української літератури XIX століття» (1884). Незважаючи на офіційну заборону української мови, він зробив першу спробу системно оглянути нову українську літературу і представив літературні портрети 39 авторів, завдяки чому праця мала гучний резонанс. Найбільш детальний огляд здійснив М. Дашкевич, доцент Університету Святого Володимира (1888), на замовлення Імператорської академії наук у Санкт-Петербурзі, яка номінувала працю М. Петрова на премію Уварова. Премію розділили між автором і рецензентом. Рецензія була оцінена в літературознавстві набагато вище, ніж «Нариси...» М. Петрова. Але зараз варто перечитати цю працю в новому світлі, відкриваючи її приховані пласти, адже вона містить літературні портрети багатьох маловідомих сьогодні письменників XIX століття – від І. Котляревського до М. Старицького – і показує важливість порівняльних досліджень для історії літератури.
   Мета – здійснити аналіз «Нарисів української літератури ХІХ століття» українського вченого Миколи Петрова як праці, що  вперше масштабно представляла явище нової української літератури, окреслювала компаративні орієнтири її вивчення і  стала імпульсом до нових порівняльних студій.
Висновки. Хоча наукові дослідження М. Петрова були зосереджені переважно на прямому пошуку подібностей (тем, мотивів, художніх прийомів у різних авторів), а в його праці переважали так звані «контактні порівняння», він виявив багато фактів про взаємодію національних і зарубіжних елементів в українській літературі. Варто підкреслити новаторський характер роботи М. Петрова: його наукове мислення охоплювало широке коло питань, включаючи  вибір оптимальної методології дослідження українського літературного процесу, виявлення національних особливостей літератури, джерел і динаміки її розвитку, періодизацію літературного процесу, роль запозичень і впливів. Насамперед його заслуга полягала в тому, що він спровокував важливу дискусію, в ході якої були вдосконалені підходи до історії літератури, а його робота дала поштовх новому розумінню літературного процесу в Україні. М. Петров, а за ним і його рецензент М. Дашкевич окреслили поєднання «свого» і «чужого» в українській літературі як взаємопов’язане явище та започаткували порівняльні дослідження, які інтегрували українську літературу в європейський літературний процес як його органічну частину.