Психопоетика інакшості в романі Ліббі Скотт і Ребекки Весткотт "Can You See Me?"

Козяр, Д. (2025). Психопоетика інакшості в романі Ліббі Скотт і Ребекки Весткотт "Can You See Me?". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика, (2 (38)), 60-63. https://doi.org/10.17721/1728-2659.2025.38.08

Вступ. Проаналізовано художні засоби оприявнення інакшості в романі Ліббі Скотт і Ребекки Весткотт "Can You See Me?" (2019) крізь призму психопоетики. В основі психопоетики лежить її полідисциплінарність, що перешкоджає однозначному визначенню предмета дослідження. Літературознавчий аспект психопоетики зосереджений на художніх прийомах літературних текстів та їхній ефективності в досягненні мети в контексті впливу на реципієнта.
Методи. Дослідження фокусується на рецептивному аспекті психопоетики як методі аналізу мети художнього слова.
Результати. Роман Ліббі Скотт і Ребекки Весткотт багатий на художні засоби, які переконливо передають внутрішні переживання дівчинки з аутизмом, розкриваючи психічний розлад як чинник зінакшення особистості в нейротиповому суспільстві. Авторки майстерно відтворюють почуття та емоції героїні, використовуючи персоніфікацію, паралелізм, повтори і нагромадження перелічень. Текст демонструє розбіжність між тим, що суспільством прийнято вважати "нормальним" та прийнятним, і тим, що вирізняється від визначеної "норми", акцентуючи увагу на вимушеному "маскуванні" дитини як захисному механізмі, який водночас призводить до того, що дівчинка втрачає власну ідентичність за майстерно сконструйованими масками і контроль над власними емоціями. Твір показує також і те, що маскування властиве не лише аутистичній головній героїні, а й усім підліткам, які відчувають тиск з боку оточення. На додачу, зміна форм нарації в романі засвідчує неможливість продуктивної комунікації зі світом через використання "різних мов", а також контраст між текстом і контекстом, історією та фактами, що дає змогу зануритися у внутрішній світ героїні, її боротьбу з розладом аутистичного спектра та прийняття власних особливостей.
Висновки. Добір художніх засобів роману покликаний стимулювати почуття емпатії та емоційну реакцію реципієнта як передумови досягнення катарсису, що не лише відповідає психопоетичній функції художнього слова, орієнтованого на досягнення певної мети, а й розкриває бібліотерапевтичний потенціал твору.