Соціально-смислові контексти релігійної віри: сутність та особливості

Птиця, М. (2026). Соціально-смислові контексти релігійної віри: сутність та особливості. Софія. Гуманітарно-релігієзнавчий вісник, 2(26), 48-53. https://doi.org/10.17721/sophia.2025.26.8

В с т у п. Наголошено, що період незалежності України, який охоплює понад три десятиліття, став часом глибоких соціокультурних змін, що істотно вплинули на релігійну ситуацію в країні. Підкреслено, що в умовах посттоталітарного розкріпачення, суспільного плюралізму та поступової демократизації релігія перестала бути маргіналізованим явищем і повернулася у публічний простір як важливий соціальний, культурний і моральний фактор. У цьому контексті релігійна віра постає не лише як елемент особистісного світогляду, а й як індикатор глибинних соціальних трансформацій.
М е т о д и. Використано міждисциплінарний підхід, який поєднує такі основні методи, як історико-хронологічний, соціологічний, порівняльно-аналітичний, феноменологічний, системний.
Р е з у л ь т а т и. Виявлено, що релігійне відродження 1990-х років в Україні спонукало до нових форм прояву релігійної віри, її секуляризації та індивідуалізації. Акцентовано, що у кризові періоди (революції, російсько-українська війна) релігійна віра набула, з одного боку, особливого значення як джерело підтримки, національної ідентичності та морального спротиву, а з іншого – як чинник ідеологізації та політизації. Розкрито, що в сучасних умовах віра дедалі більше розглядається як чинник релігійної ідентичності, як ресурс соціальної стабільності, екзистенційного сенсу та життєстійкості.
В и с н о в к и. Визначено, що релігійна віра є складною соціокультурною системою, яка поєднує індивідуальні переконання з колективними смислами, формуючись і реалізуючись у контексті релігійної спільноти та культури, сприяючи соціальній згуртованості, особливо в умовах соціальних і політичних криз, що підтверджує її роль як безпекового ресурсу мобілізації. Доведено, що соціально-смислові контексти релігійної віри – це ті значення, яких вона набуває для людини як особистості, для суспільства як цілого і в комунікації між ними, створюючи єдиний простір моральних, культурних та ідентифікаційних орієнтирів.