Природа, тіло і рух у романі Ольги Токарчук «Бігуни»: екокритичне прочитання

Розінкевич, Н. (2025). Природа, тіло і рух у романі Ольги Токарчук «Бігуни»: екокритичне прочитання. Київські полоністичні студії, 41, 392–404. https://doi.org/10.17721/psk.2025.41.392-404

Ольга Токарчук у романі «Бігуни» створює постмодерний текст-мозаїку, що поєднує подорож, міф, есе та поетичну прозу, де основними темами стають рух, множинність, номадизм, межі ідентичності, емпатія та споглядання. Твір формує складну онтологічну перспективу, у якій людина втрачає центральне місце у світобудові, а природа постає як динамічна, багатоманітна й автономна субстанція.
Через мозаїчну структуру роману, фрагменти спостережень й історій героїня відкриває нову філософію руху, усвідомлюючи себе частиною живого довкілля. Рух стає формою буття, а тілесність – способом пізнання світу. Дитячі спогади й взаємодія з рікою, землею та темрявою демонструють, як природа формує свідомість і задає межі досвіду, перегукуючись з ідеями Бруно Латура про спільне буття людей і «нелюдей».
Водночас пластик і сміття в тексті функціонують як матеріальна метафора антропоцену: вони символізують тотальне проникнення штучного в природний світ і висвітлюють антропогенний вплив людини.
Героїня постійно перебуває в русі, а її номадизм протиставлений укоріненості покоління батьків, що відкриває різні моделі співіснування з довкіллям. Тілесні й анатомічні деталі, увага до «аномалій» і «монструозності» природи демонструють рівноправність усіх форм життя та непередбачуваність світу.
Порівняння з науково-раціональним підходом Макса Кідрука, який підкреслює ефективне й свідоме використання пластику, показує сучасну тенденцію поєднувати емоційно-екологічну чутливість із технологічно обґрунтованою відповідальністю.
Тож, «Бігуни» пропонують постантропоцентричне бачення світу, де рух, матеріальність і взаємозалежність стають основою буття, а людська відповідальність за екосистему – ключовим критерієм сучасного екологічного мислення.