Те, чого не видно, або люблінські підземелля, закутки й завулки у «Пустому небі» Радка Рака

Trześniewska-Nowak, A. (2025). That Which is Invisible: Lublin’s Underground, Nooks and Alleys in Radek Rak’s The Empty Sky. Polish Studies of Kyiv, 41, 94–109. https://doi.org/10.17721/psk.2025.41.94-109

Стаття аналізує роман «Пусте небо» Радка Рака (2016) у контексті топографії Любліна та категорії геопоетики. Рак вибудовує образ міста як багатовимірного простору – водночас історичного, оніричного та фантастичного. Особливу роль відіграють підземелля, закутки та завулки, що функціонують як альтернативна система комунікації, а також як ініціаційний простір, населений чудовиськами та людськими страхами. Автор застосовує архетипи (ініціанта, наставника, трикстера, жінки спокусниці, Тіні), які підлягають деконструкції через їх включення в логіку антигероя. Наратив роману насичений інтертекстуальними відсиланнями до світової літератури (зокрема, Діккенса, Шульца, Керрола, Льюїса), міфів та популярної культури (Гічкок, конвенції горору). Люблін постає тут як палімпсест, гетеротопія й пограничний простір: між реальним і фантастичним, сакральним і профанним, пам’яттю й забуттям. Аналіз дозволяє побачити в «Пустому небі» не лише фантастичне бачення міста, а й літературну рефлексію над його культурною ідентичністю.