Система розвідки у військовій стратегії і зовнішній політиці Візантії (VI–IX ст.)

Козловський, С. (2025). Система розвідки у військовій стратегії і зовнішній політиці Візантії (VI–IX ст.). Етнічна історія народів Європи, (76), 74–83. https://doi.org/10.17721/2518-1270.2025.76.09

Розвідка у всі часи займала дуже важливе місце у збройних силах різних держав. Політичне керівництво Візантії, спираючись на досвід Риму та інших держав, розбудувало розвідку, витрачало на неї чималі кошти, побудувало цілу мережу. Розвідка Візантії поділялась на стратегічну (в глибині ворожої території) та тактичну (на полі бою) і відповідно до завдань, які виконували розвідники, існували певні критерії щодо їх відбору. Вперше в українській історіографії проведено комплексний аналіз візантійської розвідки IV–IX ст., розглянуто стратегічну та тактичну розвідку, принципи її комплектування. Доведено, що операції розвідки були успішними, про що свідчить протистояння Візантії з Персією, варварськими народами. З’ясовано, що у Імперії армійська або тактична розвідка не була окремим родом військ – для виявлення та стеження за переміщенням ворожих військ обирали найбільш здібних солдатів із піхоти та кінноти. У тогочасних візантійських наративах по відношенню до розвідників вживали велику кількість різноманітних термінів – speculatores, sculcatores, exploratores, ducatores, minsuratores, procursatores, trapezitai, honsiarioi, tasinarioi. Проаналізовано, що ці терміни вживались не лише для розвідників, а й збирачів інформації, диверсантів, агентів та інших осіб, які виконували різноманітні шпигунські функції. Чільне місце у військовій системі Візантії займали шпигуни або представники стратегічної розвідки. Шпигунами часто виступали передусім дипломати, представники професій, які багато подорожували (купці, паломники, ченці). На підставі визначеного матеріалу можна стверджувати, що у Візантії функціонували стратегічна та тактична розвідка. Службовці стратегічної розвідки (шпигуни, агенти, дипломати) працювали аби передати візантійським імператорам інформацію щодо ворожих планів ведення війни, сил ворога, його економіки. Тактичною розвідкою виступали військовослужбовці, які слідкували за переміщенням військ ворога, обраховували чисельність ворожої армії перед битвою, захоплювали військовополонених. Існував ряд критеріїв для відбору у розвідники: для стратегічної розвідки – знання мов, комунікабельність, знання ворожої культури та традицій, для тактичної – витривалість, маскування, уважність.