Інституціональна спроможність держави в умовах сучасних викликів: порівняльний аналіз США та України

Ковальчук М. М. Інституціональна спроможність держави в умовах сучасних викликів: порівняльний аналіз США та України : дис. ... доктора філософії : 281 Публічне управління та адміністрування. Київ, 2025. 239 с.

Ковальчук М.М. Інституціональна спроможність держави в умовах сучасних викликів: порівняльний аналіз США та України. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 281 «Публічне управління та адміністрування» з галузі знань 28 «Публічне управління та адміністрування». – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ. 2025.

У дисертації досліджено актуальну наукову проблему підвищення інституціональної спроможності держави в умовах сучасних викликів. Основою роботи стало порівняння практик публічного управління в США та Україні. У дослідженні обґрунтовано теоретико-методологічні засади інституціональної спроможності держави та розроблено практичні рекомендації щодо її підвищення. Дослідження пропонує науково-обґрунтовані рекомендації щодо підвищення інституціональної спроможності держави, зокрема через удосконалення правової бази, організаційної структури, кадрового потенціалу, фінансових ресурсів та технологічної інфраструктури. Вперше обґрунтовано ключові принципи інституціональної спроможності держави: ефективність, прозорість, підзвітність та адаптивність.
Метою дослідження є обґрунтування теоретико-методологічних засад інституціональної спроможності держави в умовах сучасних викликів та розроблення практичних рекомендацій щодо її підвищення. Для досягнення поставленої мети визначено комплекс завдань щодо аналізу наукової літератури та досліджень з питань інституціональної спроможності держави, визначення та класифікації основних компонентів та чинників інституціональної спроможності держави, огляду та систематизації глобальних та регіональних викликів, які впливають на інституціональну спроможність держави, вибору та застосування критеріїв й індикаторів для оцінки інституціональної спроможності держави, порівняльного аналізу інституціональної спроможності США та України за основними аспектами на основі обґрунтованих критеріїв, виявлення сильних та слабких сторін, можливостей й загроз для інституціональної спроможності держави США та України в умовах сучасних викликів, розробки рекомендацій для підвищення інституціональної спроможності України на основі проведеного аналізу та порівняння. Об’єктом дослідження є державні інституції України та США як системи. Предметом дослідження є інституціональна спроможність держави в умовах сучасних викликів на основі порівняльного аналізу США та України.
У першому розділі наукової роботи розглянуто поняття інституціональної спроможності держави як комплексного феномену, що характеризує її здатність ефективно здійснювати публічне управління, формувати та впроваджувати державну політику, забезпечувати стабільність і розвиток суспільства. Інституціональна спроможність держави тісно пов’язана із її здатністю адаптуватися до сучасних викликів, таких як економічні кризи, глобалізація, соціальні трансформації та технологічний прогрес. Детально розкрито компоненти цього поняття, серед яких виділено організаційну структуру, кадровий потенціал, правову основу, фінансові ресурси та технологічну інфраструктуру. Аналізуючи ці складники, обґрунтовано, що кожен елемент відіграє важливу роль у забезпеченні ефективності державного управління. Наприклад, правова основа формує нормативно-правове поле для функціонування державних інститутів, кадровий потенціал забезпечує професійну компетентність працівників, а фінансові ресурси визначають можливості реалізації стратегій і програм.
Розглянуто основні чинники, які впливають на інституціональну спроможність, зокрема політичні, економічні, соціальні та культурні. Політичні чинники включають рівень демократизації та політичної стабільності, прозорість і підзвітність державної влади, а також ефективність взаємодії між центральними та регіональними органами управління. Економічні чинники визначаються рівнем розвитку національної економіки, доступністю фінансових ресурсів і можливістю залучення іноземних інвестицій. Соціальні чинники охоплюють рівень довіри громадян до інституцій, соціальну згуртованість і участь населення в ухваленні рішень. Культурні чинники включають традиції, цінності та норми, які впливають на сприйняття громадянами діяльності держави.
Окрему увагу приділено ролі державних інституцій у забезпеченні національного розвитку. Показано, що вони виконують ключову функцію з формування суспільних благ, забезпечення справедливого розподілу ресурсів, підтримання соціальної стабільності та розвитку інноваційних технологій. Підкреслено значення ефективного планування та прогнозування як важливих елементів забезпечення інституціональної спроможності держави. Систематизовано та обґрунтовано підходи до оцінки ефективності державних інституцій, які враховують як кількісні, так і якісні показники, зокрема рівень виконання державних програм, ступінь досягнення стратегічних цілей, якість надання послуг громадянам та інституціональну стійкість до зовнішніх і внутрішніх викликів.
У другому розділі проведено детальний аналіз сучасних глобальних та регіональних викликів, що суттєво впливають на інституціональну спроможність держави, а також їхнього впливу на формування, розвиток і функціонування державних інститутів. Розглянуто ключові чинники глобального масштабу, такі як економічна глобалізація, технологічний прогрес, зміни клімату та міжнародна політична напруга, які формують комплексні виклики для національних систем публічного управління. Зокрема, наголошено на впливі таких чинників, як зміна світового економічного порядку, що змушує держави адаптувати свої економічні стратегії, розвиток цифрових технологій, який вимагає модернізації управлінських процесів, а також демографічні зміни, що зумовлюють потребу в нових підходах до соціальної політики.
Проаналізовано регіональні виклики, що включають економічні нерівності, політичну нестабільність, безпекові загрози та соціокультурні відмінності, характерні для певних географічних зон. Здійснено оцінку впливу військових конфліктів, внутрішньої міграції, а також політичних криз, що створюють тиск на державні інституції, знижуючи їхню ефективність та адаптивність. Крім цього, акцентується увага на ролі міждержавних об'єднань, таких як Європейський Союз, НАТО та інші міжнародні організації, у формуванні регіональної політики та підтримці інституціональної спроможності держави.
У третьому розділі дослідження здійснено порівняльний аналіз інституціональної спроможності США та України з урахуванням публічно- управлінських аспектів. Проаналізовано функціональний портрет ключових інституцій обох держав, окреслено їхні основні завдання, повноваження та організаційні моделі. Розглянуто реакції інституцій США та України на актуальні виклики, зокрема геополітичні, безпекові, соціально-економічні та технологічні. Сформульовано практичні пропозиції щодо посилення інституціональної спроможності, спрямовані на підвищення адаптивності, ефективності та прозорості державного управління в обох країнах.
Відзначено, що інституціональна спроможність держави перебуває під впливом не лише зовнішніх, але й внутрішніх чинників, таких як рівень корупції, стан правової системи, ефективність державного управління та наявність компетентних кадрових ресурсів. У дисертації наведено докладний аналіз цих аспектів, зокрема, оцінюється здатність держави до адаптації в умовах сучасних викликів, а також визначаються можливі шляхи підвищення ефективності публічного управління через удосконалення взаємодії між державою, суспільством та бізнесом.
Зазначено, що важливість правової основи для державного управління полягає у її здатності забезпечувати легітимність державних рішень, створювати механізми правового захисту громадян і сприяти прозорості діяльності влади. Ефективна правова система мінімізує корупційні ризики, підвищує довіру до державних інститутів і сприяє стабільному функціонуванню економічних та соціальних відносин. У країнах зі слабкою правовою основою часто спостерігаються проблеми з імплементацією реформ, порушення прав громадян і низька ефективність правосуддя.
Визначено, що рівень кадрового потенціалу безпосередньо впливає на якість прийняття державних рішень, ефективність управлінських процесів та інноваційність у вирішенні соціальних і економічних викликів. Висококваліфіковані державні службовці сприяють розробці й впровадженню ефективних реформ, забезпечують якість державних послуг та підвищують довіру громадян до органів влади. Недостатня професійна компетентність чиновників може призводити до управлінських помилок, бюрократичних зволікань та неефективного використання ресурсів.
З’ясовано, що рівень фінансової забезпеченості держави визначає її здатність ефективно реалізовувати стратегічні ініціативи, фінансувати соціальні програми та підтримувати інституціональну стабільність. Бюджетний дефіцит, неефективне використання коштів та корупція можуть підривати економічну стійкість держави та зменшувати довіру суспільства до органів влади. Водночас грамотне управління фінансовими ресурсами сприяє економічному розвитку, модернізації інфраструктури та підвищенню рівня життя громадян.
Ефективне використання технологічних рішень у державному управлінні дозволяє підвищити швидкість і якість прийняття рішень, забезпечити прозорість у наданні державних послуг, зменшити корупційні ризики та покращити комунікацію між громадянами та органами влади. У країнах із високим рівнем технологічної інфраструктури успішно впроваджуються такі рішення, як електронне декларування, цифрові адміністративні послуги та онлайн-вибори. Натомість недостатня технологічна оснащеність може ускладнювати модернізацію державного управління та сприяти бюрократичним затримкам.
Показано, як чітка і логічно побудована організаційна структура сприяє ефективній координації політик, зменшує дублювання функцій, оптимізує витрати та підвищує гнучкість державних інституцій у реагуванні на виклики. Децентралізація відіграє ключову роль у зміцненні місцевого самоврядування, дозволяючи регіонам самостійно розподіляти ресурси та розвивати території відповідно до їхніх потреб. Водночас складні та неефективні організаційні моделі можуть призводити до розбалансованості влади, уповільнення процесів прийняття рішень та адміністративного хаосу.
Інституціональна спроможність держави формується завдяки взаємодії правових, кадрових, фінансових, технологічних та організаційних чинників. Взаємопов’язаність цих компонент визначає здатність держави до ефективного управління, адаптації до внутрішніх і зовнішніх викликів та забезпечення сталого розвитку. Ефективна правова основа гарантує верховенство права та справедливість, кадровий потенціал – професійність державної служби, фінансові ресурси – стабільність і реалізацію державних програм, технологічна інфраструктура – інноваційність та швидкість управлінських процесів, а організаційна структура – чіткість координації та оптимізацію управлінських функцій.
Таким чином, результати оцінки сучасного стану інституціональної спроможності держави демонструють необхідність впровадження інноваційних підходів, використання цифрових технологій та підвищення рівня прозорості управлінських процесів для забезпечення стійкого розвитку. Підкреслено важливість комплексного підходу до вирішення викликів як на глобальному, так і на регіональному рівнях, що дозволяє державам адаптуватися до сучасних умов і підвищувати свою інституціональну стійкість. Комплексний підхід до розвитку інституціональної спроможності є ключовим чинником успіху держави, що дозволяє їй реагувати на сучасні виклики, здійснювати ефективні реформи та забезпечувати добробут громадян.