Поезія магрибу ХХ ст.: національна ідентичність, художня специфіка
Тип публікації :
Дисертація
Дата випуску :
2016
Автор(и) :
Рибалкін Сергій Валерійович
Науковий(і) керівник(и)/редактор(и) :
Грицик Людмила Василівна
Мова основного тексту :
ua
eKNUTSHIR URL :
Цитування :
[APA 7] Рибалкін, С. В. (2016). Поезія магрибу ХХ ст.: національна ідентичність, художня специфіка. [Дис. канд. філол. наук, Київський національний університет імені Тараса Шевченка]. eKNUTSHIR. https://ir.library.knu.ua/handle/123456789/4429
[ДСТУ] Рибалкін С. В. Поезія магрибу ХХ ст.: національна ідентичність, художня специфіка : дис. … канд. філол. наук : 03 Гуманітарні науки. Київ, 2016. 194 с. URL: https://ir.library.knu.ua/handle/123456789/4429 (дата звернення: 18.07.2026).
Проведене дослідження показало: поезія Алжиру, Тунісу та Марокко формувалася під декількома впливами – античним, берберським, андалузьким, турецьким, європейським та арабським. Найсуттєвіше на осмислення і відтворення художнього досвіду, палітру образів і метафор, підбір тем і сюжетів вплинули арабська та європейська, передусім французька, літературні традиції.
До середини ХХ ст. у літературі Магрибу найпоширенішим віршованим твором була касида – арабська жанрова форма, відома ще з доісламських часів. Відтоді, впродовж усього Середньовіччя, й аж до кінця ХІХ ст. у Північній Африці поезія вважалася рафінованим високим мистецтвом. Вона слугувала головним чином цілям просвітництва, використовувалася у проповідях мусульманських мислителів і навіть у граматичних трактатах. Коло тем і можливості особистого самовираження поета були обмежені догмами канону – передбачалося, що автор не може вигадувати нові сюжети, він лише дає свою інтерпретацію вже існуючим. Отже, замість того, щоб творити, поет мусив «змагатися» з тими авторами, хто писав на схожі теми раніше, не маючи змоги відійти від прийнятого літературного шаблону.
Культурна політика Франції в країнах Магрибу мала двоякий вплив: з одного боку вона стимулювала протестний рух і гуртування підвладних народів навколо ідей арабо-мусульманської спадщини, з другого – сприяла ознайомленню місцевих авторів із шедеврами європейської літератури. Це дало поштовх актуалізації романтичних тенденцій у поетичних текстах магрибських авторів та заклало основи для тематичного і формального оновлення канонізованої арабської поезії. Важливість французького впливу підкреслюють навіть арабські критики, наголошуючи на тому, що нові поетичні форми – вільний вірш та поезія в прозі – більш придатні для зображення сучасних реалій і дозволяють краще розкрити переживання ліричного героя.
Алжирські, туніські та марокканські дослідники називають усю поезію ХХ ст. «сучасною», не дотримуючись детальної періодизації.
Деякі автори, як наприклад Ахмад ат-Тарісі, Хорфі ас-Салех та Абдалла ар-Ракібі, подеколи розмежовують процес літературного становлення за десятиліттями, але їхня загальна класифікація зводиться до двох основних етапів: колоніального періоду та доби після незалежності.
Як показав аналіз фактичного матеріалу, у такій періодизації існує своя логіка. Адже для народів Магрибу здобуття свободи стало переломною фазою, яка супроводжувалася трансформаціями і в літературному процесі. Поезія колоніальної доби була переважно гостросоціальною і торкалася передусім тем просвітництва та національно-визвольної боротьби, тоді як творчість авторів періоду незалежності стає більш особистісно орієнтованою; ліричний герой – уже не лише невіддільна частина соціуму, але й повноцінний індивід, зі своїм духовним світом і переживаннями. Іншою характерною особливістю поезії постколоніальної доби стає проблематика невизначеності шляху країни. Якщо під час французької окупації більшість арабомовних авторів були одностайними у своїх прагненнях до свободи, то після проголошення незалежності поети розділилися на тих, хто бачив батьківщину у складі арабо-мусульманської спільноти, та тих, хто відстоював «магрибську ідентичність» або сумував за французьким минулим.
Ключові слова: поезія Магрибу, касида, вільний вірш, садж, література спротиву, концепт «свій» – «чужий», літературна традиція, національна ідентичність, панегірик, хіп-хоп.
До середини ХХ ст. у літературі Магрибу найпоширенішим віршованим твором була касида – арабська жанрова форма, відома ще з доісламських часів. Відтоді, впродовж усього Середньовіччя, й аж до кінця ХІХ ст. у Північній Африці поезія вважалася рафінованим високим мистецтвом. Вона слугувала головним чином цілям просвітництва, використовувалася у проповідях мусульманських мислителів і навіть у граматичних трактатах. Коло тем і можливості особистого самовираження поета були обмежені догмами канону – передбачалося, що автор не може вигадувати нові сюжети, він лише дає свою інтерпретацію вже існуючим. Отже, замість того, щоб творити, поет мусив «змагатися» з тими авторами, хто писав на схожі теми раніше, не маючи змоги відійти від прийнятого літературного шаблону.
Культурна політика Франції в країнах Магрибу мала двоякий вплив: з одного боку вона стимулювала протестний рух і гуртування підвладних народів навколо ідей арабо-мусульманської спадщини, з другого – сприяла ознайомленню місцевих авторів із шедеврами європейської літератури. Це дало поштовх актуалізації романтичних тенденцій у поетичних текстах магрибських авторів та заклало основи для тематичного і формального оновлення канонізованої арабської поезії. Важливість французького впливу підкреслюють навіть арабські критики, наголошуючи на тому, що нові поетичні форми – вільний вірш та поезія в прозі – більш придатні для зображення сучасних реалій і дозволяють краще розкрити переживання ліричного героя.
Алжирські, туніські та марокканські дослідники називають усю поезію ХХ ст. «сучасною», не дотримуючись детальної періодизації.
Деякі автори, як наприклад Ахмад ат-Тарісі, Хорфі ас-Салех та Абдалла ар-Ракібі, подеколи розмежовують процес літературного становлення за десятиліттями, але їхня загальна класифікація зводиться до двох основних етапів: колоніального періоду та доби після незалежності.
Як показав аналіз фактичного матеріалу, у такій періодизації існує своя логіка. Адже для народів Магрибу здобуття свободи стало переломною фазою, яка супроводжувалася трансформаціями і в літературному процесі. Поезія колоніальної доби була переважно гостросоціальною і торкалася передусім тем просвітництва та національно-визвольної боротьби, тоді як творчість авторів періоду незалежності стає більш особистісно орієнтованою; ліричний герой – уже не лише невіддільна частина соціуму, але й повноцінний індивід, зі своїм духовним світом і переживаннями. Іншою характерною особливістю поезії постколоніальної доби стає проблематика невизначеності шляху країни. Якщо під час французької окупації більшість арабомовних авторів були одностайними у своїх прагненнях до свободи, то після проголошення незалежності поети розділилися на тих, хто бачив батьківщину у складі арабо-мусульманської спільноти, та тих, хто відстоював «магрибську ідентичність» або сумував за французьким минулим.
Ключові слова: поезія Магрибу, касида, вільний вірш, садж, література спротиву, концепт «свій» – «чужий», літературна традиція, національна ідентичність, панегірик, хіп-хоп.
Галузі знань та спеціальності :
03 Гуманітарні науки
035 Філологія
Файл(и) :![Ескіз]()
Вантажиться...
Формат :
Adobe PDF
Розмір :
1.55 MB
Контрольна сума :
(MD5):bc63294d7928e35555e18230e49a04d2
Якщо не вказано інше, ця робота розповсюджується на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International