Громадянська релігія як чинник суспільної консолідації
Тип публікації :
Стаття
Дата випуску :
7 квітня 2026 р.
Автор(и) :
Леньов, А.
Рівненський державний гуманітарний університет
Панчук, І.
Рівненський державний гуманітарний університет
Мова основного тексту :
Ukrainian
eKNUTSHIR URL :
Випуск :
1(27)
ISSN :
2521-6570
Початкова сторінка :
36
Кінцева сторінка :
42
Цитування :
[APA 7] Леньов, А., & Панчук, І. (2026). Civil religion as a factor of social consolidation. Софія. Гуманітарно-релігієзнавчий вісник, (1(27)), 36–42. https://doi.org/10.17721/sophia.2026.27.7
[ДСТУ] Леньов А., Панчук І. Civil religion as a factor of social consolidation. Софія. Гуманітарно-релігієзнавчий вісник. 2026. no. 1(27). P. 36—42. DOI: 10.17721/sophia.2026.27.7 (date of access: 17.07.2026).
В с т у п. Досліджено інтеграційний потенціал громадянської релігії, що зумовлено стрімким зростанням в українському суспільстві запиту на вироблення цінностей та практик, які сприятимуть об'єднанню помереженого багатьма роздільними лініями українського суспільства.
М е т о д и. Використано міждисциплінарний підхід у єдності з методом історико-філософського аналізу та базовими принципами філософської герменевтики. Не менш широко використовувалися і такі загальнонаукові методи, як аналіз та синтез, узагальнення.
Р е з у л ь т а т и. Означено, що інтелектуальний розвиток ідеї громадянської релігії пройшов шлях від деїстичних концепцій універсальної моралі Г. Черберіського та Д. Вільямса до політичного проєкту "цивільної віри" Ж.-Ж. Руссо і був пов'язаний з прагненням зміцнити підвалини суспільного договору та морального порядку. Розкрито, що практична реалізація цього завдання, як показали релігійні практики, запроваджені М. Робесп’єром, має низку ризиків, головним серед яких є утвердження штучно сформованих ритуальних практик, що слугують інструментом політичного тиску та підважують довіру громадян до державних інституцій. Натомість життєздатна громадянська релігія базується на природній потребі суспільства в сакралізації колективного досвіду та важливих для збереження внутрішньої єдності цінностей та ідеалів. Показано, що особливо яскраво ця тенденція проявилася в Україні, де становлення громадянської релігії відбулося у горизонтальному акті опору, завдяки чому джерелом сакрального тут стали не зовні насаджені стратегії, а сформовані у процесі солідарності громадян ідеали та символи.
В и с н о в к и. Визначено, що громадянська релігія – це потужний інструмент суспільної згуртованості, який перетворює формальні закони на живі, священні для кожного громадянина цінності. Вона виникає як інструмент міжконфесійного примирення, спроможний забезпечити відновлення моралі й порядку в суспільстві, проте з часом перетворюється на систему соціальної солідарності, що не зведена до певної конфесії. Доведено, що саме завдяки цьому для суспільства громадянська релігія постає універсальним джерелом сенсу: вона пропонує кожній людині незалежно від її віросповідання можливість відчути причетність до вищої мети, перетворюючи таким чином випадкове співіснування людей у самосвідому спільноту. Обґрунтовано, що попри те, що кожна громадянська релігія орієнтована на консолідацію суспільства, у країнах зі складною історією або ж багатонаціональним складом населення пропоновані нею цінності, моральні орієнтири чи ідеали можуть спричиняти суспільне напруження.
М е т о д и. Використано міждисциплінарний підхід у єдності з методом історико-філософського аналізу та базовими принципами філософської герменевтики. Не менш широко використовувалися і такі загальнонаукові методи, як аналіз та синтез, узагальнення.
Р е з у л ь т а т и. Означено, що інтелектуальний розвиток ідеї громадянської релігії пройшов шлях від деїстичних концепцій універсальної моралі Г. Черберіського та Д. Вільямса до політичного проєкту "цивільної віри" Ж.-Ж. Руссо і був пов'язаний з прагненням зміцнити підвалини суспільного договору та морального порядку. Розкрито, що практична реалізація цього завдання, як показали релігійні практики, запроваджені М. Робесп’єром, має низку ризиків, головним серед яких є утвердження штучно сформованих ритуальних практик, що слугують інструментом політичного тиску та підважують довіру громадян до державних інституцій. Натомість життєздатна громадянська релігія базується на природній потребі суспільства в сакралізації колективного досвіду та важливих для збереження внутрішньої єдності цінностей та ідеалів. Показано, що особливо яскраво ця тенденція проявилася в Україні, де становлення громадянської релігії відбулося у горизонтальному акті опору, завдяки чому джерелом сакрального тут стали не зовні насаджені стратегії, а сформовані у процесі солідарності громадян ідеали та символи.
В и с н о в к и. Визначено, що громадянська релігія – це потужний інструмент суспільної згуртованості, який перетворює формальні закони на живі, священні для кожного громадянина цінності. Вона виникає як інструмент міжконфесійного примирення, спроможний забезпечити відновлення моралі й порядку в суспільстві, проте з часом перетворюється на систему соціальної солідарності, що не зведена до певної конфесії. Доведено, що саме завдяки цьому для суспільства громадянська релігія постає універсальним джерелом сенсу: вона пропонує кожній людині незалежно від її віросповідання можливість відчути причетність до вищої мети, перетворюючи таким чином випадкове співіснування людей у самосвідому спільноту. Обґрунтовано, що попри те, що кожна громадянська релігія орієнтована на консолідацію суспільства, у країнах зі складною історією або ж багатонаціональним складом населення пропоновані нею цінності, моральні орієнтири чи ідеали можуть спричиняти суспільне напруження.
Галузі знань та спеціальності :
03 Гуманітарні науки
Галузі науки і техніки (FOS) :
Гуманітарні науки
Файл(и) :![Ескіз]()
Вантажиться...
Формат :
Adobe PDF
Розмір :
339.38 KB
Контрольна сума :
(MD5):7ad73afc6de0ce88d4448ae6d2e671c0
Якщо не вказано інше, ця робота розповсюджується на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International